Розділ «Дика качка»

В е р л е. Твоя мати! Цього й слід було сподіватися. Ви з нею завжди заодно були. Вона й підбурювала тебе проти мене з самого початку.

Г р е г е р с. Ні, не вона, а її муки і страждання — усе, що зломило її і привело до загибелі.

В е р л е. О, в неї зовсім не було причин отак страждати і терпіти; у всякому разі, не більше як у багатьох інших! Але з хворобливими, екзальтованими особами не заговориш. Я це достатньо відчув… І от ти тепер носишся з цими підозрами… Порпаєшся в купі старих пересудів і пліток, які ганьблять твого батька. Далебі, Грегерсе, у твої роки час би вже взятися до чогось кориснішого.

Г р е г е р с. Авжеж, мабуть, таки час.

В е р л е. Тоді й на серці у тебе, можливо, стало б світліше, не так, як тепер. Ну чого тобі корпіти на тому заводі, гнути спину, як простому конторникові, і відмовлятися брати хоча б гріш понад визначене жалування? Адже це просто нерозумно з твого боку.

Г р е г е р с. Так. Коли б я був певен, що це так.

В е р л е. Я тебе розумію. Ти хочеш бути незалежним, нічим мені не зобов’язаним. Ну от, тепер тобі й нагода є стати незалежним, самому собі паном.

Г р е г е р с. Он воно що! В який спосіб?

В е р л е. Бачиш, я писав тобі, щоб ти неодмінно і негайно приїхав сюди, у місто… Гм…

Г р е г е р с. Так… Але що тобі, власне, потрібно від мене? Я цілий день чекав, що ти поясниш.

В е р л е. Я хочу запропонувати тобі вступити компаньйоном у фірму.

Г р е г е р с. Мені? У твою фірму? Компаньйоном?

В е р л е. Авжеж. Нам би не довелось у зв’язку з цим постійно бути разом. Ти б міг вести справи тут, у місті, а я переїхав би на завод.

Г р е г е р с. Ти?

В е р л е. Бачиш, я тепер уже не такий працівник, як колись. Доводиться берегти очі, Грегерсе; щось ослабли вони.

Г р е г е р с. Ну, це завжди було.

В е р л е. Не так, як тепер. Та крім того… З деяких міркувань… Я б, мабуть, міг вважати за краще перебратися туди… Хоча б на деякий час.

Г р е г е р с. Ось чого ніколи не міг би подумати.

В е р л е. Слухай, Грегерсе, ми з тобою багато в чому не погоджуємось. Але все ж таки ми з тобою — батько і син. І, далебі, ми могли б дійти якоїсь згоди.

Г р е г е р с. Тобто про людське око?