Розділ «Дика качка»

В е р л е. Та хоча б так. Подумай про це, Грегерсе. На твою думку, це можливо? А?

Г р е г е р с (холодно дивиться на нього). Під цим щось криється.

В е р л е. Як то — криється?

Г р е г е р с. Я тобі для чогось потрібен.

В е р л е. При таких близьких узах, як наші, треба гадати — один завжди потрібен другому.

Г р е г е р с. Еге, так кажуть.

В е р л е. І я б дуже хотів, щоб ти тепер пожив удома деякий час. Я самотній, Грегерсе. Завжди був самотній… все життя. Але тепер це особливо дає себе знати, — старіюсь. Мені треба мати біля себе кого-небудь.

Г р е г е р с. Адже ти маєш фру Сьорбю.

В е р л е. Так, це вірно. І я, так би мовити, майже не можу обійтися без неї. У неї така весела вдача і рівний характер; вона оживляє весь дім… А мені це так потрібно.

Г р е г е р с. Отже, виходить, ти маєш усе, що тобі потрібно.

В е р л е. Певно. Але я боюсь, що так не може довго тривати. Жінка за таких умов… Легко може потрапити у фальшиве становище в очах світу. Не скажу, що й для мужчини це зручно.

Г р е г е р с. О, коли мужчина справляє такі обіди, як ти, він таки може дозволити собі дещо.

В е р л е. Але ж вона, Грегерсе? Її становище? Боюсь, що довго вона не витримає. Та якби навіть… Якби заради мене вона й махнула рукою на всі пересуди і плітки… То сам поміркуй, Грегерсе, — у тебе так сильно розвинене почуття справедливості…

Г р е г е р с (перебиваючи його). Коротко і ясно: ти збираєшся одружитися з нею?

В е р л е. А коли й так? Що тоді?

Г р е г е р с. Я теж спитаю: що тоді?

В е р л е. Ти був би категорично проти цього?

Г р е г е р с. Аж ніяк. Ні в якому разі.

В е р л е. Я ж не міг знати… Можливо, шануючи пам’ять покійної матері…

Г р е г е р с. Я не екзальтований.