Розділ «Дика качка»

Ф р у С ь о р б ю (шепоче до Петтерсена). Ткніть йому там чого-небудь смачного.

П е т т е р с е н (киваючи). Слухаю. (Виходить.)

Г р е г е р с (тихо, схвильовано до Яльмара). То це був він?

Я л ь м а р. Він.

Г р е г е р с. І ти сказав, що не знаєш його?

Я л ь м а р (із запалом, пошепки). Але як же я міг?…

Г р е г е р с. …Пізнати свого батька?

Я л ь м а р (журливо). Ах, побув би ти на моєму місці!

Перешіптування і тиха розмова між гістьми змінюються нарочито голосною.

П л і ш и в и й п а н (наближаючись до Грегерса і Яльмара, дружнім тоном). А! Оновлюєте давні спогади студентських часів? Га?… Ви курите, пане Екдаль? Хочете вогника? Ах, так, тут же не можна…

Я л ь м а р. Дякую, я не…

О г р я д н и й п а н. Чи не прочитаєте ви нам які-небудь гарненькі віршики, пане Екдаль? Колись, я пам’ятаю, ви чудово декламували.

Я л ь м а р. На жаль, тепер нічого не пригадаю.

О г р я д н и й п а н. Шкода, дуже шкода. Ну то що ж би нам придумати, Балле?

Обоє походжають по кабінету і потім ідуть до другої кімнати.

Я л ь м а р (похмуро). Грегерсе… Я піду! Той, хто зазнав нищівного удару долі, бачиш… Передай моє вітання твоєму батькові.

Г р е г е р с. Добре. Ти просто додому?

Я л ь м а р. Так. А хіба що?

Г р е г е р с. Я, може, зайду до тебе якось.

Я л ь м а р. Ні, не треба. До мене не треба. Невесела домівка моя, Грегерсе… Особливо після такого пишного бенкету… Ми завжди можемо побачитись десь в іншому місці.