Розділ «Привиди»

Р е г і н а. Як же, позавчора… А ми його чекали сьогодні.

П а с т о р М а н д е р с. Здоровий і веселий, сподіваюсь?

Р е г і н а. Так, мерсі, нічого. Тільки дуже стомився в дорозі… Прямо з Парижа, без відпочинку. Всю дорогу, здається, в одному поїзді. Тепер він либонь приліг трошки, так що, мабуть, нам треба розмовляти трохи тихше.

П а с т о р М а н д е р с. Ну-ну, будемо тихше.

Р е г і н а (присовуючи до стола крісло). Сідайте ж, будь ласка, пане пасторе, відпочиньте!

Він сідає; вона підставляє йому під ноги ослінчик.

Ну, ось, так зручно панові пастору?

П а с т о р М а н д е р с. Дякую, дякую, чудово! (Дивиться на неї.) Знаєте, йомфру Енгстран, ви справді наче виросли з тих пір, коли я бачив вас востаннє.

Р е г і н а. Невже? Фру Алвінг каже, що я й погладшала.

П а с т о р М а н д е р с. Погладшали? Так либонь трошки — в міру. (Невеличка пауза.)

Р е г і н а. Може б, я сказала фру?

П а с т о р М а н д е р с. Ні, дякую. Справа не спішна, моя люба дитино… Скажіть мені, мила Регіно, як поживає ваш батько?

Р е г і н а. Дякую, пане пасторе, нічого собі.

П а с т о р М а н д е р с. Він заходив до мене, коли був останній раз у місті.

Р е г і н а. Так? Він завжди такий радий, коли поговорить з паном пастором.

П а с т о р М а н д е р с. Ви, звичайно, навідуєтесь до нього?

Р е г і н а. Я? Так, навідуюсь, коли є час…

П а с т о р М а н д е р с. Ваш батько, йомфру Енгстран, зовсім не сильна людина. Йому дуже потрібна моральна підтримка.

Р е г і н а. Еге, мабуть, що так.

П а с т о р М а н д е р с. Йому треба мати кого-небудь біля себе… Кого б він любив і чиєю думкою дорожив би. Він сам щиро признався в цьому, коли був у мене того разу.