Розділ «Привиди»

Е н г с т р а н. Що таке вийде?

Р е г і н а. Тобі за це нема чого турбуватись… А багато грошей ти зібрав?

Е н г с т р а н. Так, крон сімсот-вісімсот набереться.

Р е г і н а. Чимало.

Е н г с т р а н. Для початку вистачить, дочко!

Р е г і н а. А ти не думаєш дати мені трошки?

Е н г с т р а н. Ні, от уже, вірне слово, — не думаю!

Р е г і н а. Не думаєш прислати мені хоч матерії на платтячко?

Е н г с т р а н. Переберешся в місто, будеш зі мною жити, тоді і плаття в тебе будуть.

Р е г і н а (презирливо фиркаючи). Захочу, то й сама переберусь…

Е н г с т р а н. Ні, вірніше буде, коли тебе батьківська рука поведе… Тепер мені якраз трапляється чистенький такий будиночок на малій Гаванській вулиці. І готівки не багато треба; влаштували б притулок для моряків.

Р е г і н а. Та не хочу я жити в тебе. Нема чого мені в тебе робити. Забирайся геть!

Е н г с т р а н. Та ти не засиділась би в мене, чорт забирай! В тому-то і вся справа. Якби тільки зуміла повести свою лінію. Така кралечка, якою ти стала за ці два роки…

Р е г і н а. Ну?…

Е н г с т р а н. Швидко, гляди, підхопила б якого-небудь штурмана… А то й капітана…

Р е г і н а. Не піду я за такого. У моряків нема savoir vivre[5].

Е н г с т р а н. Що таке?

Р е г і н а. Знаю я моряків, кажу. За таких виходити не варто.

Е н г с т р а н. То й не виходь. І так можна вигоду мати. (Понижуючи голос, конфіденціально.) Той англієць… Що на своїй яхті приїжджав… Він цілих триста спецій-далерів дав… А вона була не краща за тебе…

Р е г і н а (наступаючи на нього). Іди геть!