Розділ «Привиди»

Р е г і н а (дивлячись їй в очі). А не завадило б вам, пані, виховати мене як дочку шляхетної людини. Воно б більше підходило мені. (Закинувши голову.) Ну та грець з вами! (Злісно зиркаючи на закупорену пляшку.) Мені, мабуть, ще доведеться-таки попивати шампанське з шляхетними панами.

Ф р у А л в і н г. А буде потреба в рідному домі, Регіно, приходь до мене.

Р е г і н а. Ні, красно дякую. Пастор Мандерс подбає либонь про мене. А буде погано, то я знаю дім, який мені ближче.

Ф р у А л в і н г. Чий же це?

Р е г і н а. «Дім камергера Алвінга»!

Ф р у А л в і н г. Регіно… Я бачу тепер… Ти загинеш.

Р е г і н а. Е, гаразд! Adieu! (Кланяється й виходить через передпокій.)

О с в а л ь д (дивлячись у вікно). Пішла?

Ф р у А л в і н г. Так.

О с в а л ь д (бурмотить). Як це все було недобре!

Ф р у А л в і н г (підходить до нього і кладе йому обидві руки на плечі). Освальде, милий мій, — це дуже потрясло тебе?

О с в а л ь д (повертаючись до неї обличчям). Це щодо батька, чи що?

Ф р у А л в і н г. Так, щодо твого нещасного батька. Боюсь, що це дуже на тебе подіяло.

О с в а л ь д. Звідки ти взяла? Звичайно, це мене вкрай вразило. Та, зрештою, мені це байдуже.

Ф р у А л в і н г (знімаючи руки). Байдуже? Що твій батько був так безмежно нещасний!

О с в а л ь д. Звичайна річ, мені шкода його, як і кожного іншого на його місці, але…

Ф р у А л в і н г. Тільки? Рідного батька!

О с в а л ь д (роздратовано). Ах, батька… Батька!… Я ж не знав зовсім батька. Тільки й пам’ятаю, що мене раз занудило з його ласки.

Ф р у А л в і н г. Просто подумати страшно!… Невже ж таки дитина не повинна відчувати прив’язаності до свого рідного батька?

О с в а л ь д. А якщо вона не має за що бути вдячна батькові? Якщо вона навіть не знає батька? Чи ти справді так міцно додержуєш старих забобонів, ти, така розвинута, освічена?