Розділ «Привиди»

Р е г і н а (напружено). Пан Алвінг хворий?

О с в а л ь д (роздратовано). І замкніть усі двері. Цей смертельний страх…

Ф р у А л в і н г. Замкни, Регіно.

Регіна замикає й зупиняється біля дверей у передпокій. Фру Алвінг скидає з себе шаль, Регіна теж. Фру Алвінг присовує стілець і сідає поруч Освальда.

Ну ось, я посиджу з тобою…

О с в а л ь д. Так, посидь. І Регіна хай тут залишиться. Хай Регіна завжди буде зі мною. Адже ти подаси мені руку допомоги, Регіно? Так?

Р е г і н а. Я не розумію…

Ф р у А л в і н г. Руку допомоги?

О с в а л ь д. Так… В разі потреби.

Ф р у А л в і н г. Освальде, у тебе ж є мати. Вона тобі допоможе.

О с в а л ь д. Ти? (Усміхаючись.) Ні, мамо, цієї допомоги ти мені не можеш подати. (З сумною усмішкою.) Ти! Ха-ха! (Серйозно дивиться на неї.) Кінець кінцем тобі, звичайно, було б ближче від усіх. (Скипів.) Чому ти зі мною не на «ти», Регіно? І не звеш просто Освальдом?

Р е г і н а (тихо). Я не знаю, чи це сподобається пані?

Ф р у А л в і н г. Зажди, незабаром тобі дозволять називати його так. І присаджуйся сюди, до нас.

Регіна скромно й нерішуче сідає по той бік стола.

Ф р у А л в і н г. Ну ось, мій бідолашний багатостраждальний хлопчику, я зніму з твоєї душі тягар…

О с в а л ь д. Ти, мамо?

Ф р у А л в і н г. Звільню тебе від усіх цих гнітючих думок, каяття, докорів самому собі…

О с в а л ь д. Ти гадаєш, що можеш?

Ф р у А л в і н г. Так, тепер можу, Освальде. Ти ось заговорив про радощі життя, й мене немовби осяяло, і все, що зі мною було в житті, уявилось мені в іншому світлі.

О с в а л ь д (хитаючи головою). Нічого не розумію.