Розділ «Привиди»

(Вішає свою сумку через плече). І в путь. Ми поїдемо разом.

Е н г с т р а н (біля дверей в їдальню, тихо до Регіни). Їдь зі мною, дівчатко. Будеш як сир у маслі кататись.

Р е г і н а (задерикувато). Mersi[9]. (Іде в передпокій і приносить звідти пальто пасторові.)

П а с т о р М а н д е р с. Усього найкращого, фру Алвінг. І дай Боже, щоб дух порядку й законності скоріше запанував у цій оселі!

Ф р у А л в і н г. Прощавайте, Мандерсе. (Пішла на балкон, назустріч Освальдові, що йшов із саду.)

Е н г с т р а н (допомагаючи разом з Регіною пасторові одягти пальто). Прощавай, дочко. А коли трапиться з тобою щось, пам’ятай, де шукати Якоба Енгстрана. (Тихо.) На малій Гаванській… Гм… (Звертаючись до фру Алвінг та Освальда.) А притулок для моряків-скитальників назвемо: «Дім камергера Алвінга». І коли все буде, як я задумав, ручуся, він буде гідний імені покійного камергера.

П а с т о р М а н д е р с (на дверях). Гм… Гм!… Ходім-бо, добрий мій Енгстране. Прощавайте, прощавайте. (Йде з Енгстраном у передпокій.)

О с в а л ь д (йдучи до стола). Про який дім він говорив?

Ф р у А л в і н г. Щось на зразок притулку, який він збирався влаштувати з пастором.

О с в а л ь д. Згорить, як і цей тут.

Ф р у А л в і н г. Чому так думаєш?

О с в а л ь д. Все згорить. Нічого не залишиться на пам’ять про батька. І я згорю тут.

Регіна здивовано дивиться на нього.

Ф р у А л в і н г. Освальде, мій бідний хлопчику! Не слід було тобі залишатись там так довго.

О с в а л ь д (сідаючи за стіл). Можливо, що так.

Ф р у А л в і н г. Дай я обітру тобі обличчя, Освальде. Ти весь мокрий. (Обтирає йому обличчя своєю хусточкою.)

О с в а л ь д (байдуже дивлячись перед себе). Спасибі, мамо.

Ф р у А л в і н г. Ти стомився, Освальде? Може, хочеш заснути?

О с в а л ь д (тривожно). Ні-ні… Тільки не спати. Я ніколи не сплю. Я тільки вдаю. (Глухо.) Встигну ще.

Ф р у А л в і н г (стурбовано дивиться на нього). Так, ти справді хворий, мій дорогий.