Розділ «Привиди»

Р е г і н а (схопившись, ледве чутно). Я?…

Ф р у А л в і н г. Так, тепер ви обоє знаєте.

О с в а л ь д. Регіна?

Р е г і н а (наче до себе). То мати була, значить, така…

Ф р у А л в і н г. Твоя мати з багатьох поглядів була непогана жінка, Регіно.

Р е г і н а. А все ж така… Та й я інколи так думала, але… Що ж, пані, то дозвольте мені поїхати зараз же.

Ф р у А л в і н г. Ти серйозно хочеш, Регіно?

Р е г і н а. Ну так, звісно.

Ф р у А л в і н г. Звичайно, ти вільна, але…

О с в а л ь д (наступає на Регіну). Ідеш? Адже ти своя в домі.

Р е г і н а. Mersi, пане Алвінг… Хоч тепер, справді, я можу звати вас Освальдом. Але це зовсім не так вийшло, як я гадала.

Ф р у А л в і н г. Регіно, я не була з тобою відверта…

Р е г і н а. Та вже гріх казати! Знала б я, що Освальд хворий… І якщо тепер поміж нами не може вийти нічого серйозного… Ні, я ніяк не можу замкнутися тут на селі й поховати свою молодість доглядальницею біля хворих.

О с в а л ь д. Навіть при такій близькій тобі людині?

Р е г і н а. Ні вже, знаєте. Бідній дівчині треба скористатися з молодості. А то й озирнутись не встигнеш, як сядеш на мілину. Адже і в мені теж є ця життєрадісність, пані.

Ф р у А л в і н г. Так, на жаль… Ти не занапасти себе, Регіно.

Р е г і н а. Ет, що має бути, те й буде. Якщо Освальд вдався в батька, то я, мабуть, у матір… Дозвольте спитати, пані, пастор знає це про мене?

Ф р у А л в і н г. Пастор Мандерс усе знає.

Р е г і н а (метушливо накидає хустку). То мені треба хутчій збиратись, щоб встигнути на пароплав… Пастор така людина — з ним можна поладнати. Та, либонь, мені теж варто скористатися з цих грошей, як і цьому осоружному столяру.

Ф р у А л в і н г. Бажаю, щоб вони пішли тобі на користь.