Розділ «Привиди»

Ф р у А л в і н г. Аякже!

О с в а л ь д. Якщо я й не можу працювати, то…

Ф р у А л в і н г. О, ти швидко знову зможеш працювати, мій дорогий хлопчику. Тепер ти скинув із себе весь цей тягар докорів і сумнівів.

О с в а л ь д. Так, це добре, що ти звільнила мене від цих фантазій. І тільки б мені пощастило покінчити ще з цим… (Сідає на диванчик.) Давай поговоримо, мамо…

Ф р у А л в і н г. Давай, давай! (Присовує до дивана крісло й сідає поруч Освальда.)

О с в а л ь д. …А тимчасом і сонце зійде. І ти знатимеш. І я звільнюсь від цього страху.

Ф р у А л в і н г. Ну, що ж я знатиму?

О с в а л ь д (не слухаючи її). Мамо, адже ти сказала ввечері, що ні в чому не можеш мені відмовити, якщо я попрошу тебе?

Ф р у А л в і н г. Так, сказала.

О с в а л ь д. І додержиш слова?

Ф р у А л в і н г. Можеш звіритися на мене, мій дорогий, єдиний!… Адже я тільки для тебе одного й живу.

О с в а л ь д. Так-так, тож слухай… Ти, мамо, сильна духом, я знаю… Тільки залишайся спокійна на місці, коли почуєш.

Ф р у А л в і н г. Та що ж це таке? Щось жахливе?…

О с в а л ь д. Не кричи… Чуєш? Обіцяєш? Будеш сидіти смирно й тихенько розмовляти зі мною про це? Обіцяєш, мамо?

Ф р у А л в і н г. Так-так, обіцяю, тільки кажи.

О с в а л ь д. Так ось знай, що ця втома… Ця відсутність змоги думати про роботу… Це ще не сама хвороба…

Ф р у А л в і н г. В чому ж сама хвороба?

О с в а л ь д. Хвороба, що дісталась мені в спадщину від батька, вона… (показуючи собі на лоба, тихо додає) сидить тут.

Ф р у А л в і н г (у неї майже віднявся язик). Освальде!… Ні-ні!

О с в а л ь д. Не кричи. Не виношу крику. Так, сидить тут і вичікує відповідної хвилини. І може прорватись назовні, коли завгодно.