Розділ «Привиди»

Ф р у А л в і н г. Згодом я вишлю вам повну довіреність. Розпоряджайтесь усім, як хочете…

П а с т о р М а н д е р с. Я щиро й охоче візьму на себе. Первісна мета дарунка — на жаль! — повинна тепер змінитись.

Ф р у А л в і н г. Само собою.

П а с т о р М а н д е р с. Отже, я гадаю поки що зробити так: садиба Сульвік перейде до тутешньої общини. Земля все ж таки чого-небудь варта. Може знагодитись не на те, то на інше. А на проценти з капіталу, покладеного в ощадну касу, я гадаю, найкраще підтримувати яку-небудь установу, яка могла б служити на користь місту.

Ф р у А л в і н г. Як ви самі хочете. Мені цілковито все одно.

Е н г с т р а н. Не забудьте мого притулку для моряків, пане пасторе.

П а с т о р М а н д е р с. Так-так, це ідея! Але треба ще подумати.

Е н г с т р а н. Якого біса тут думати. Ох, Господи Йсусе!

П а с т о р М а н д е р с (зітхнувши). Так, на жаль! Я навіть не знаю, чи довго мені доведеться відати цими справами. Громадська думка може змусити мене відмовитись. Усе залежить від того, що виявить слідство про причини пожежі.

Ф р у А л в і н г. Що ви кажете?

П а с т о р М а н д е р с. А результату його ніяк не можна передбачити.

Е н г с т р а н (наближаючись). Ну як так? Якщо тут сам Якоб Енгстран присутній?

П а с т о р М а н д е р с. Так-так, але…

Е н г с т р а н (понижуючи голос). А Якоб Енгстран — людина не з таких, щоб зрадити свого доброчинця в час біди, як то кажуть.

П а с т о р М а н д е р с. Але, дорогий мій, як же…

Е н г с т р а н. Якоб Енгстран, яко ангел-хранитель, як то кажуть.

П а с т о р М а н д е р с. Ні-ні. Я, їй-право, не можу прийняти такої жертви.

Е н г с т р а н. Ні, цьому вже таки бути! Я знаю одного чоловічка, який вже раз узяв на себе чужу провину.

П а с т о р М а н д е р с (тисне йому руку). Якобе! Ви рідкісна особа. Ну, зате вам і буде подана допомога — на ваш притулок. Можете покластися на мене.

Енгстран хоче подякувати, але не може через надмірність почуттів.