Розділ «Привиди»

Ф р у А л в і н г. Ні-ні, я майже певна, що зрозумію…

О с в а л ь д. Радість життя — і радість праці. Та, по суті, це одне й те ж. Але її тут не знають.

Ф р у А л в і н г. Мабуть, твоя правда, Освальде. Ну говори, говори. Поясни гарненько.

О с в а л ь д. Я тільки хотів сказати, що тут навчають людей дивитись на працю як на прокляття і кару за гріхи, а на життя — як на юдоль печалі, від якої що швидше, то краще позбутись.

Ф р у А л в і н г. Так, юдоль печалі. Ми й намагаємось усіма правдами й неправдами перетворити її на таку.

О с в а л ь д. А там люди й знати такого нічого не хочуть. Там ніхто більше не вірить отаким повчанням. Там радіють життю. Жити, існувати вважається вже блаженством. Мамо, ти помітила, що всі мої картини написані на цю тему? Всі прославляють радість життя. У них світло, сонце й святковий настрій… І сяючі, щасливі людські обличчя. Ось чому мені й страшно залишатись тут у тебе.

Ф р у А л в і н г. Страшно? Чого ж ти боїшся в мене?

О с в а л ь д. Боюсь, що все, що є в мені світлого, життєрадісного, виродиться тут у неподобство.

Ф р у А л в і н г (пильно дивиться на нього). Ти гадаєш, що таке може трапитись?

О с в а л ь д. Я певен цього. Коли навіть жити тут так само, як там, то все ж життя буде не таке.

Ф р у А л в і н г (що слухала з напруженою увагою, встає з широко розкритими, повними дум очима і говорить). Так ось звідки все пішло. Тепер я зрозуміла.

О с в а л ь д. Що ти зрозуміла?

Ф р у А л в і н г. Вперше зрозуміла, збагнула. І можу говорити.

О с в а л ь д (встає). Мамо, я тебе не розумію.

Р е г і н а (теж встає). Може, мені піти?

Ф р у А л в і н г. Ні, залишайся. Тепер я можу говорити. Ти дізнаєшся тепер про все, мій хлопчику. І вибереш… Освальде! Регіно!

О с в а л ь д. Тсс!… Пастор!…

П а с т о р М а н д е р с (входить з передпокою). Ну от і відбули там приємну для душі годинку.

О с в а л ь д. І ми теж.

П а с т о р М а н д е р с. Треба допомогти Енгстранові влаштувати цей притулок для моряків. Хай Регіна переїде до нього й допоможе…