Розділ «Привиди»

Ф р у А л в і н г (сідаючи до стола). Сідай, Освальде, й поговоримо спокійно.

О с в а л ь д (теж сідаючи за стіл). Ти, видно, не знаєш, мамо, що я винуватий перед Регіною й повинен спокутувати свою провину.

Ф р у А л в і н г. Ти?

О с в а л ь д. Або свою необережність — якщо хочеш. Цілком невинну, зрештою. В останній мій приїзд додому…

Ф р у А л в і н г. Що?…

О с в а л ь д. …вона все розпитувала мене про Париж, і я розповідав їй про те про се. І, пам’ятаю, одного разу сказав їй: «Ну а ти сама хотіла б побувати там?»

Ф р у А л в і н г. Ну?

О с в а л ь д. Вона вся спалахнула й відповіла, що, звичайно, страшенно хотіла б. А я й скажи їй: «Ну, ми це як-небудь влаштуємо»… Чи щось подібне.

Ф р у А л в і н г. Далі?

О с в а л ь д. Ну звісно, я про це й забув. Та ось позавчора питаю її, чи рада вона, що я залишаюсь тут так надовго…

Ф р у А л в і н г. Ну?

О с в а л ь д. А вона так якось чудно глянула на мене й каже: «А як же моя подорож до Парижа?»

Ф р у А л в і н г. Її подорож?

О с в а л ь д. І ось я став її розпитувати й дізнався, що вона поставилась до моїх слів цілком серйозно і тільки все мріяла, що про мене. Почала навіть вивчати французьку мову…

Ф р у А л в і н г. То ось чому…

О с в а л ь д. Мамо, коли я побачив перед собою цю славну, вродливу, свіжу дівчину… Раніш я якось не звертав на неї особливої уваги… А тут, коли вона стояла переді мною, наче готова розкрити мені свої обійми…

Ф р у А л в і н г. Освальде!

О с в а л ь д. …в мені раптом наче блиснуло: у ній весь твій порятунок! Адже вона така життєрадісна…

Ф р у А л в і н г (здивовано). Життєрадісна?… В цьому може бути порятунок?

Р е г і н а (входить в їдальню з пляшкою шампанського). Пробачте, що забарилась; довелось у погріб лазити… (Ставить пляшку на стіл.)