Розділ «Привиди»

О с в а л ь д (схоплюючись). Мамо, в Регіні весь мій порятунок!

Ф р у А л в і н г (встаючи). В якому розумінні?…

О с в а л ь д. Я не можу, я не в силі нести цю муку сам.

Ф р у А л в і н г. А мати?… Вона не може тобі допомогти?

О с в а л ь д. Я сам так думав спочатку. Тому я й вернувся до тебе. Та бачу — нічого не виходить. Мені не витримати тут.

Ф р у А л в і н г. Освальде!

О с в а л ь д. Мені потрібне інше життя, мамо. І через те я повинен поїхати від тебе… Я не хочу, щоб ти мучилась задля мене.

Ф р у А л в і н г. Бідолашний мій хлопчику! О!… Але хоч поки ти такий хворий, Освальде?

О с в а л ь д. Ох, коли б тільки хвороба, я б залишився у тебе, мамо. Адже ти мій найкращий друг у світі.

Ф р у А л в і н г. Чи не правда, Освальде!

О с в а л ь д (неспокійно ходить по кімнаті). Але ж цей біль! Ці муки сумління, каяття… І цей смертельний страх. О, цей невимовний жах!

Ф р у А л в і н г (ідучи за ним). Жах? Який жах? Що ти говориш?

О с в а л ь д. Не розпитуй. Я сам не знаю. Не можу пояснити.

Фру Алвінг іде праворуч і дзвонить.

Що ти хочеш?

Ф р у А л в і н г. Хочу, щоб мій хлопчик розвеселився… Не ходив би і не мучився зі своїми думами. (До Регіни, що увійшла.) Ще шампанського. Цілу пляшку.

Р е г і н а виходить.

О с в а л ь д. Мамо!…

Ф р у А л в і н г. Ти гадаєш, ми не вміємо тут жити, на селі?

О с в а л ь д. Ну, хіба ж вона не чарівна? Фігура яка? І скільки здоров’я!