Розділ «Привиди»

О с в а л ь д. Я теж не зрозумів і попросив його висловитись ясніше. І тоді цей старий цинік сказав. (Стискаю чи кулаки.) О-о!…

Ф р у А л в і н г. Що він сказав?

О с в а л ь д. Він сказав: гріхи батьків падають на дітей.

Ф р у А л в і н г (повільно встає). Гріхи батьків…

О с в а л ь д. Я мало не вдарив його по обличчю…

Ф р у А л в і н г (відходить убік). Гріхи батьків…

О с в а л ь д (зі стомленою усмішкою). Так. Як тобі подобається? Звичайно, я став запевняти його, що ні про що подібне тут не може бути мови. Та ти гадаєш, він здався? Ні, він стояв на своєму, і тільки коли я показав йому твої листи і переклав усі ті місця, де говорилось про батька…

Ф р у А л в і н г. Ну?…

О с в а л ь д. Тоді йому, звичайно, довелося признатись, що він помилився, і я почув справжню, незбагненну правду. Мені не варт було жити цим веселим, безтурботним життям нарівні з моїми товаришами. Я був фізично занадто кволий для цього. Отже, сам винен.

Ф р у А л в і н г. Освальде! Ні! Не вір цьому!

О с в а л ь д. Іншого пояснення нема, — сказав він. Ось що жахливо. Занапастити себе безповоротно, на все життя… З власної легковажності! І всі мої плани, завдання… Не сміти й думати про них!… Не бути спроможним і думати про них. О, якби тільки можна було почати життя знову… Стерти усякий слід того, що було! (Падає на диван ниць.)

Фру Алвінг мовчки, ламаючи руки і борючись із собою, ходить по кімнаті. Освальд трохи згодом зводиться на лікоть і дивиться на матір.

Коли б ще це було спадкове… Що вдієш. Але це!… Так ганебно, безглуздо, легковажно зруйнувати власне щастя, власне здоров’я… Зіпсувати все своє майбутнє, все життя!…

Ф р у А л в і н г. Ні-ні, мій дорогий, любий хлопчику! Це неможливо. (Схилившись над ним.) Становище твоє не таке безнадійне, як ти гадаєш.

О с в а л ь д. Ах, ти не знаєш… (Схопившись.) І до того ще завдати тобі такого страшного лиха. Скільки разів я ладен був бажати й сподіватись, що я, по суті, не так уже й потрібен тобі.

Ф р у А л в і н г. Я? Освальде! Коли ж ти мій єдиний син… Єдиний мій скарб… Єдине, чим я дорожу на світі!…

О с в а л ь д (хапає і цілує її руки). Так-так, я бачу, бачу. Коли я вдома, я бачу це. І це мені найважче… Але ти все тепер знаєш. І ми більше не будемо говорити про це сьогодні. Я не можу довго думати про це… (Відходить убік.) Дай мені що-небудь випити, мамо.

Ф р у А л в і н г. Випити? Чого ж ти хочеш?

О с в а л ь д. Все одно. Знайдеться в тебе холодний пунш?

Ф р у А л в і н г. Але, любий Освальде…