Розділ «Привиди»

О с в а л ь д. Ну, мамо, не сперечайся. Будь ласка. Треба ж мені чимось заглушити ці гнітючі думки. (Іде на балкон.) І до того ж… Ця темрява тут!

Фру Алвінг шарпає дзвінок.

І цей безупинний дощ. Так може тривати тижні, місяці. Ні єдиного променя сонця. Я не пригадую, щоб хоч раз бачив тут сонце, коли я приїздив додому.

Ф р у А л в і н г. Освальде… Ти думаєш поїхати від мене?

О с в а л ь д. Гм… (Важко переводить дух.) Я ні про що не думаю. Не можу ні про що думати. (Глухо.) Доводиться відкласти піклування.

Р е г і н а (входить з їдальні). Дзвонили, пані?

Ф р у А л в і н г. Так, треба лампу сюди.

Р е г і н а. Зараз. Я вже засвітила. (Виходить.)

Ф р у А л в і н г (підходить до Освальда). Освальде, не приховуй від мене нічого.

О с в а л ь д. Я й не приховую, мамо. (Іде до стола.) Мені здається, я вже досить сказав тобі.

Р е г і н а вносить лампу і ставить її на стіл.

Ф р у А л в і н г. Слухай, Регіно, принеси нам півпляшки шампанського.

Р е г і н а. Добре, пані. (Виходить.)

О с в а л ь д (беручи матір за голову). Ось так. Я знаю, що мати не примусить мене мучитись від спраги.

Ф р у А л в і н г. Так, мій бідолашний, любий хлопчику. Хіба я можу в чому-небудь відмовити тобі?

О с в а л ь д (пожвавішав). Правда, мамо? Ти це серйозно кажеш?

Ф р у А л в і н г. Що саме?

О с в а л ь д. Що ні в чому не можеш мені відмовити?

Ф р у А л в і н г. Але, дорогий Освальде…

О с в а л ь д. Цить!