Розділ «Привиди»

Ф р у А л в і н г. І в тебе вистачає духу сказати це матері, Освальде?

О с в а л ь д. Але жила ж ти чудово без мене раніш.

Ф р у А л в і н г. Так, жила… Це правда.

Мовчання. Сутінки поволі згущаються. Освальд ходить по кімнаті. Сигару він поклав.

О с в а л ь д (зупинившись перед матір’ю). Мамо, можна мені присісти до тебе на диванчик?

Ф р у А л в і н г (даючи йому місце біля себе). Будь ласка, будь ласка, мій милий хлопчику.

О с в а л ь д (сідаючи). Мені треба сказати тобі дещо, мамо.

Ф р у А л в і н г (напружено). Ну?

О с в а л ь д (втупивши погляд у простір). Не в силі я далі нести цей тягар.

Ф р у А л в і н г. Та що ж? Що з тобою?

О с в а л ь д (як і раніш). Я ніяк не міг зважитись написати тобі про це, а коли повернувся…

Ф р у А л в і н г (хапаючи його за руку). Освальде, в чому справа?

О с в а л ь д. І вчора й сьогодні я всіма засобами намагався відігнати від себе ці думки, махнути на все рукою. Ні, де там.

Ф р у А л в і н г (встаючи). Тепер ти повинен все сказати, Освальде.

О с в а л ь д (знову притягає її до себе на диван). Ні, сиди, сиди, і я спробую сказати тобі… Я все скаржився на втому з дороги…

Ф р у А л в і н г. Ну так. То що ж?

О с в а л ь д. Але це не те. Не просто втома.

Ф р у А л в і н г (готова схопитись). Не хворий же ти, Освальде!

О с в а л ь д (знову притягує її до себе). Сиди, мамо… І постався до цього спокійно. Я не хворий… По-справжньому. Не в тому розумінні, як це вважають. (Заломлюючи руки над головою.) Мамо, я надломлений… Розбитий духовно… Мені більше не працювати, мамо, ніколи! (Закриває обличчя руками, кидається на груди матері, ридає.)

Ф р у А л в і н г (бліда, тремтить). Освальде! Поглянь на мене. Ні-ні, це неправда.