Розділ «Привиди»

Ф р у А л в і н г. Та цього не може бути; Регіна, на жаль, не така.

П а с т о р М а н д е р с. А коли б?… Що ви хотіли сказати?

Ф р у А л в і н г. Що, якби не була я такою боягузкою, я б сказала йому: одружися з нею, або влаштуйтесь, як хочете, тільки без обману.

П а с т о р М а н д е р с. Але, Боже милостивий! Поєднати їх законним шлюбом!… Щось жахливе, нечуване…

Ф р у А л в і н г. Нечуване? А, поклавши руку на серце, пасторе Мандерс, ви хіба не припускаєте, що тут довкола чимало знайдеться чоловіків і жінок, які є такими ж близькими родичами?

П а с т о р М а н д е р с. Я вас рішуче не розумію.

Ф р у А л в і н г. Ну, припустімо, розумієте.

П а с т о р М а н д е р с. Ну, так, ви маєте на увазі можливі випадки, що… Звичайно, на жаль, родинне життя у нас справді не завжди відзначається потрібною чистотою. Але в тих випадках, на які ви натякаєте, нікому ж бо нічого не відомо… В кожному разі, нічого певного. А тут навпаки… І ви, мати, могли б побажати, щоб ваш…

Ф р у А л в і н г. Але ж я не бажаю зовсім. Я саме не хочу допустити нічого такого, ні за що в світі. Про що ж я й кажу.

П а с т о р М а н д е р с. Ну так, через боягузтво, як ви самі висловились. А коли б ви не боялись?… Боже, такий обурливий зв’язок!

Ф р у А л в і н г. Ну, кінець кінцем, усі ми походимо від таких зв’язків, як кажуть. І хто ж встановив такий порядок у світі, пасторе Мандерс?

П а с т о р М а н д е р с. Подібних питань я не буду обговорювати з вами. Не той у вас дух… Та як же ви можете казати, що це лише боягузтво з вашого боку?…

Ф р у А л в і н г. Послухайте, як я міркую про це. Я полохлива тому, що в мені сидить щось, що віджило, — на зразок привидів, яких я ніяк не можу збутися.

П а с т о р М а н д е р с. Як ви назвали це?

Ф р у А л в і н г. Я кажу, що це щось на зразок привидів. Коли я почула там в їдальні Регіну й Освальда, — мені здалося, що переді мною вихідці з того світу. Але я готова думати, що й усі ми такі вихідці, пасторе Мандерс. У нас виявляється не лише те, що перейшло до нас як спадщина від батька й матері, але дають знати себе й усякі старі, віджилі поняття, вірування й таке інше. Все це вже не живе в нас, але все-таки сидить міцно, і нам не вирвати його. Досить мені взяти до рук газету, я так і бачу, як шмигають між рядками ці могильні вихідці. Та що там — уся країна кишить такими привидами; їх безліч, як піску морського. А ми такі нікчемні боягузи, так боїмося світла.

П а с т о р М а н д е р с. Ага, ось вони плоди вашого читання!… Славні плоди, нічого сказати! Ах, ці огидні, обурливі, вільнодумні твори!

Ф р у А л в і н г. Ви помиляєтесь, дорогий пасторе. Це ви самі розбудили в мені думки. Вам честь і слава.

П а с т о р М а н д е р с. Мені?!

Ф р у А л в і н г. Так, ви примусили мене підкоритися тому, що ви називали обов’язком, повинністю. Ви вихваляли те, проти чого обурювалась вся моя душа. І ось я почала розглядати, розбирати ваше вчення. Я хотіла розплутати лише один вузлик, але тільки-но я розв’язала його — все розповзлось по швах. І я побачила, що це машинна стрічка.

П а с т о р М а н д е р с (тихо, вражений). Та невже це й весь результат найтяжчої боротьби в моєму житті?