Розділ «Привиди»

П а с т о р М а н д е р с. Ще гірше за те, що було?

Ф р у А л в і н г. Я спочатку дивилась крізь пальці, хоч і добре знала, що творилось потай від мене поза домом. Коли ж ця ганьба вдерлась у наш власний дім…

П а с т о р М а н д е р с. Що ви кажете! Сюди?

Ф р у А л в і н г. Так, сюди, в наш власний дім. Ось там (показує пальцем на перші двері праворуч) у їдальні я вперше дізналась про це. Я зайшла туди за чимсь, а двері залишила прочиненими. Раптом чую, наша покоївка входить на балкон з саду полити квіти…

П а с т о р М а н д е р с. Ну-ну…

Ф р у А л в і н г. Трохи згодом чую, Алвінг теж зайшов, щось тихенько сказав їй — і раптом… (З нервовим сміхом.) О, ці слова й досі лунають у мене в вухах… Так жорстоко і разом з тим так безглуздо! Я почула, як покоївка моя прошепотіла: пустіть мене, пане камергере, пустіть мене!

П а с т о р М а н д е р с. Яка недозволена легковажність! Та все ж не більше як легковажність, фру Алвінг. Повірте!

Ф р у А л в і н г. Я швидко дізналась, чому треба було вірити. Камергер таки домігся свого… І цей зв’язок мав наслідки, пасторе Мандерс.

П а с т о р М а н д е р с (наче вражений громом). І все це тут, у домі?! У цьому домі!

Ф р у А л в і н г. Я багато витерпіла в цьому домі. Щоб вдержати його вдома вечорами… І по ночах… Мені доводилось бути з ним задля компанії, брати участь у таємних пиятиках у нього нагорі. Сидіти з ним удвох, цокатися, пити, вислуховувати його непристойне, безладне базікання, потім мало не битися з ним, щоб укласти його в постіль…

П а с т о р М а н д е р с (зворушений). І ви могли зносити все це?

Ф р у А л в і н г. Я зносила все це заради мого хлопчика. Але коли приєдналося це останнє знущання, коли моя власна покоївка… Тоді я поклялася собі: пора цьому покласти край! І я взяла владу в свої руки… Стала повною господаркою в домі… І над ним і над усіма… Тепер у мене була зброя в руках проти нього, він не смів і писнути. І ось саме тоді я відіслала Освальда. Йому йшов сьомий рік, він почав помічати, ставити запитання, як усі діти. Я не могла цього знести, Мандерсе. Мені здавалося, що дитина вдихає в цьому домі заразу з кожним ковтком повітря. Ось чому я й відіслала його. І тепер ви розумієте також, чому він ані разу не переступив поріг батьківського дому, поки батько його був живий. Ніхто не знає, чого мені це коштувало.

П а с т о р М а н д е р с. Воістину, ви багато перетерпіли.

Ф р у А л в і н г. Я б ніколи цього не витерпіла, коли б не моя робота. Можу сказати, що я справді працювала. Все це нове — покращання справ маєтку, придбання земель, корисні нововведення і заходи, за які вихваляли Алвінга… Ви гадаєте, в нього вистачало на це енергії? Він лише відлежувався на дивані й читав старий адреоник-календар… Ні, тепер я скажу вам усе. На всі ці справи підбивала його я, коли у нього бували хвилини прояснення, і я ж вивозила все на своїх плечах, коли він знову заливався гіркою або зовсім розбещувався — нив і скиглив.

П а с т о р М а н д е р с. І отакій людині ви воздвигаєте пам’ятник?

Ф р у А л в і н г. В мені промовляє нечиста совість.

П а с т о р М а н д е р с. Нечиста?! Тобто як це?

Ф р у А л в і н г. Мені здавалося, що істина не може все-таки не вийти назовні. І ось притулок повинен заглушити всі пересуди й розвіяти всі сумніви.

П а с т о р М а н д е р с. Ви, звичайно, не помилились у своєму розрахунку.

Ф р у А л в і н г. Була у мене й ще одна причина. Я не хотіла, щоб Освальд, мій син, дістав у спадщину будь-що від батька.