Розділ «Привиди»

Ф р у А л в і н г. Не треба так гарячитись, Освальде. Тобі шкодить.

О с в а л ь д. Так, правда твоя. Мені шкодить. Усе це проклята втома, знаєш. То я піду пройдусь трохи перед обідом. Пробачте, пане пасторе. Ви вже не нарікайте на мене, — це так на мене найшло. (Виходить у другі двері ліворуч.)

Ф р у А л в і н г. Бідний мій хлопчику!…

П а с т о р М а н д е р с. Так, уже можна сказати. Ось до чого дійшов!

Фру Алвінг мовчки дивиться на нього.

(Походжає туди й назад.) Він назвав себе блудним сином! Гай-гай!

Фру Алвінг, як і раніше, мовчки дивиться на нього.

А ви що на це скажете?

Ф р у А л в і н г. Скажу, що Освальд має цілковиту рацію.

П а с т о р М а н д е р с (зупиняється). Має рацію? Має рацію! Додержуючись подібних поглядів!

Ф р у А л в і н г. Я на самоті прийшла до таких самих висновків, пане пасторе. Але в мене не вистачало духу зачіпати такі теми. Тепер ось мій син говоритиме за мене.

П а с т о р М а н д е р с. Ви гідні співчуття, фру Алвінг. І я повинен звернутись до вас з серйозною пересторогою. Тепер перед вами не ваш порадник і повірений, не старий друг — ваш і вашого чоловіка, а духовний отець, суддя вашої совісті, яким я був для вас у найбезумнішу хвилину вашого життя.

Ф р у А л в і н г. І що скаже мені мій духовний отець?

П а с т о р М а н д е р с. Перш за все я освіжу вашу пам’ять. Момент найвідповідніший. Завтра буде десять років, як помер ваш чоловік. Завтра буде відкрито пам’ятник покійному. Завтра я говоритиму промову перед лицем народу… Сьогодні ж зверну свою промову до вас одної.

Ф р у А л в і н г. Добре, пане пасторе, я вас слухаю.

П а с т о р М а н д е р с. Чи пам’ятаєте ви, що лише за якийсь рік після шлюбу ви були на краю прірви? Кинули свій дім і вогнище — втекли від свого чоловіка? Так, фру Алвінг, втекли, втекли, й відмовлялись повернутись, незважаючи на всі його благання!

Ф р у А л в і н г. А ви забули, якою безмежно нещасною була я в перший рік після одруження?

П а с т о р М а н д е р с. Ах, цей бунтівний дух, ці вимоги щастя тут, на землі! Та яке право ми, люди, маємо на щастя? Ні, фру Алвінг, ми повинні виконувати свій обов’язок. І ваш обов’язок був — залишатись вірною тому, кого ви обрали раз назавжди і з ким були зв’язані священними узами.

Ф р у А л в і н г. Вам добре відомо, яке розгульне життя вів Алвінг у ті часи.

П а с т о р М а н д е р с. Мені дуже добре відомо, які чутки ходили про нього. І я менше якраз, ніж хто інший, можу схвалити його поведінку за молодих літ, якщо взагалі вірити чуткам. Але жінка не поставлена суддею над чоловіком. Ваш обов’язок був смиренно нести хрест, покладений на вас вищою волею. А ви замість цього — обурились і скинули з себе цей хрест, покинули того, хто спіткнувся, для кого повинні були служити підпорою, і поставили на карту своє добре ім’я — та мало не згубили на додачу і добре ім’я інших…