Розділ «Привиди»

Ф р у А л в і н г. Інших? Іншого — певно, хотіли ви сказати.

П а с т о р М а н д е р с. З вашого боку було вищою мірою безрозсудно шукати притулку в мене.

Ф р у А л в і н г. У нашого духовного отця? У друга нашого дому?

П а с т о р М а н д е р с. Найбільше — через це. Так, дякуйте Творцеві, що в мене вистачило твердості… Що мені вдалося вгамувати вашу екзальтацію, відвернути вас від ваших нерозумних намірів і що Господь допоміг повернути вас на путь обов’язку, до домашнього вогнища і до законного мужа.

Ф р у А л в і н г. Так, пасторе Мандерс, це, безперечно, зробили ви.

П а с т о р М а н д е р с. Я був тільки нікчемним знаряддям у руках всевишнього. І хіба не на благо вам і всьому вашому наступному життю вдалося мені схилити вас тоді підкоритись обов’язку? Хіба не збулося все, як я передбачав? Хіба Алвінг не відвернувся від усіх своїх помилок, як і належить мужеві? Не жив з тих пір і до кінця днів своїх бездоганно, в любові і згоді з вами? Не став справжнім доброчинцем для свого краю і хіба не підняв і вас, зробивши вас помічницею у всіх своїх ділах? Гідною, розумною помічницею — так, мені відомо це, фру Алвінг. Я повинен воздати вам цю хвалу… Та ось я дійшов до другої тяжкої провини.

Ф р у А л в і н г. А саме?

П а с т о р М а н д е р с. Як зневажили ви колись обов’язки дружини, так потім зневажили і обов’язки матері.

Ф р у А л в і н г. А!…

П а с т о р М а н д е р с. Ви завжди були жертвою фатального духу свавілля. Ваші симпатії були на боці розбещеності та безвладдя. Ви ніколи не визнавали ніяких уз. Не дивлячись ні на що, без усякого сорому, ви намагалися скинути з себе будь-який тягар, так наче нести чи не нести його залежало від вашого особистого розсуду. Вам стало не бажано далі виконувати обов’язки дружини — і ви пішли від мужа; вас обтяжували обов’язки матері — і ви здали свою дитину на чужі руки.

Ф р у А л в і н г. Правда, я це зробила.

П а с т о р М а н д е р с. От через те і стали ви для нього чужою.

Ф р у А л в і н г. Ні-ні, не стала!

П а с т о р М а н д е р с. Стали. Повинні були стати. Яким ви знайшли його знов? Ну, поміркуйте добре, фру Алвінг. Ви дуже грішні перед вашим мужем — і признаєтесь тепер у цьому, воздвигаючи йому пам’ятник. Визнайте ж свою вину і перед сином. Ще, може, не пізно повернути його на шлях істини. Наверніться самі і врятуйте в ньому те, що ще можна врятувати. Так. (Підіймаючи вказівний палець.) Воістину ви грішниця-мати, фру Алвінг! Я вважаю своїм обов’язком сказати вам це.

Мовчання.

Ф р у А л в і н г (повільно, з повним самовладанням). Отже, ви зараз висловились переді мною, пане пасторе, а завтра присвятите пам’яті мого чоловіка прилюдну промову. Я завтра говорити не буду. Але зараз і мені хочеться поговорити з вами трохи, як ви тільки-но говорили зі мною.

П а с т о р М а н д е р с. Звичайно, ви бажаєте послатися на пом’якшуючі обставини.

Ф р у А л в і н г. Ні. Я просто буду розповідати.

П а с т о р М а н д е р с. Ну?…

Ф р у А л в і н г. Ви щойно говорили мені про мого чоловіка, про наше спільне життя після того, як вам вдалося — за вашим виразом — повернути мене на путь обов’язку… Але ж ви не спостерігали цього самі. З тієї самої хвилини ви, наш друг і постійний гість, більше не з’являлись у нашому домі.