Розділ «Привиди»

П а с т о р М а н д е р с. Та ви зараз же після цього переїхали з міста.

Ф р у А л в і н г. Так, і ви ні разу не зазирнули до нас сюди увесь час, поки був живий мій чоловік. Тільки справи змусили вас потім відвідувати мене, коли ви взяли на себе турботи по організації притулку.

П а с т о р М а н д е р с (тихо, нерішуче). Елене… Якщо це докір, то я просив би вас взяти до уваги…

Ф р у А л в і н г. …Ваше становище, так? І ще й те, що я була жінкою, яка тікала від свого чоловіка. Від подібних навіжених осіб треба взагалі триматись якнайдалі.

П а с т о р М а н д е р с. Дорога… Фру Алвінг, ви вже занадто перебільшуєте…

Ф р у А л в і н г. Так-так, хай буде по-вашому. Я лише хотіла вам сказати, що висновок свій про моє родинне життя ви з легким серцем будуєте на ходячій думці.

П а с т о р М а н д е р с. Ну, хай так; то що ж?

Ф р у А л в і н г. А ось зараз я викладу вам усю правду, Мандерсе. Я поклялася собі, що коли-небудь ви дізнаєтесь про неї. Ви один!

П а с т о р М а н д е р с. У чому ж полягає ця правда?

Ф р у А л в і н г. У тому, що чоловік мій помер таким самим безпутним, яким прожив усе своє життя.

П а с т о р М а н д е р с (хапається рукою за спинку стільця). Що ви кажете?

Ф р у А л в і н г. Помер на дев’ятнадцятому році подружнього життя таким самим розпутним, або принаймні таким самим рабом своїх пристрастей, яким був і до того, як ви нас повінчали.

П а с т о р М а н д е р с. Так, помилки юності, деякі відхилення від шляху… Гульню, якщо хочете, — ви звете розпустою!

Ф р у А л в і н г. Так висловлювався наш домашній лікар.

П а с т о р М а н д е р с. Я просто не розумію вас.

Ф р у А л в і н г. І не треба.

П а с т о р М а н д е р с. У мене прямо голова обертом іде… Все ваше подружнє життя, це довголітнє спільне життя з вашим мужем було, виходить, не що інше, як прірва — замаскована прірва.

Ф р у А л в і н г. Саме так. Тепер ви знаєте це.

П а с т о р М а н д е р с. До цього… До цього я не скоро звикну. Я не в силах збагнути… Та як же це було можливо? Як могло це залишатись прихованим від людей?

Ф р у А л в і н г. Я заради цього невпинно боролась день у день. Коли у нас народився Освальд, Алвінг наче став трохи статечнішим. Та ненадовго. І мені довелось боротися ще відчайдушніше, боротись не на життя, а на смерть, щоб ніхто ніколи не дізнався, що за людина батько моєї дитини. До того ж ви знаєте, якою він був на вигляд привабливою людиною, як усім подобався. Кому б у голову прийшло повірити чому-небудь поганому про нього? Він був з тих людей, які що не зроблять, то нічого не втратять в очах людей… Та ось, Мандерсе, треба вам знати й інше… Потім дійшло й до найостаннішої гидоти.