Розділ «Ляльковий дім»

Ф р у Л і н н е. Кроґстаде, а що якби ми, двоє людей із розтрощеного корабля, подали одне одному руки?

К р о ґ с т а д. Що ви кажете?

Ф р у Л і н н е. Удвох на одному уламку судна стояти певніше, ніж кожному на своєму.

К р о ґ с т а д. Кристино!

Ф р у Л і н н е. Як ви гадаєте, чого я приїхала сюди?

К р о ґ с т а д. Невже згадали про мене?

Ф р у Л і н н е. Мені треба працювати, щоб якось прожити. Ціле своє життя, відколи пам’ятаю себе, я працювала, і це була моя найкраща і єдина втіха. А тепер я лишилася сама як палець. Така порожнеча і самота. А працювати на саму себе — невелика втіха. Кроґстаде, зробіть так, щоб я мала для чого і для кого працювати.

К р о ґ с т а д. Я не вірю цьому. Це просто жіноча екзальтованість, великодушна потреба офірувати себе.

Ф р у Л і н н е. Ви колись помічали в мене схильність до екзальтованості?

К р о ґ с т а д. То ви справді могли б… Скажіть мені… Ви все знаєте про моє минуле?

Ф р у Л і н н е. Так.

К р о ґ с т а д. І знаєте, за кого мене мають?

Ф р у Л і н н е. Я зрозуміла з ваших слів, що, по-вашому, зі мною ви могли б бути іншою людиною.

К р о ґ с т а д. Я певний цього.

Ф р у Л і н н е. А не могло б це ще статися?

К р о ґ с т а д. Кристино, ви все добре зважили? Так, зважили. Я бачу з вашого виду. То у вас справді вистачить сміливості?

Ф р у Л і н н е. Мені треба бути комусь за матір, а вашим дітям потрібна мати. Ми з вами потрібні одне одному. Кроґстаде, я вірю, що у вас добра основа, і з вами я готова на все.

К р о ґ с т а д (хапає її за руки). Дякую, дякую, Кристино… Тепер я знаю, як піднятися в очах інших… Ох, я ж забув…

Ф р у Л і н н е (дослухається). Цитьте! Тарантела! Ідіть, ідіть!

К р о ґ с т а д. Чому? Що сталося?