Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р. Але ж люба моя, дорога Норо, ти так танцюєш, ніби йдеться про твоє життя.

Н о р а. Бо так воно і є.

Г е л ь м е р. Ранку, перестань, це чисте божевілля, перестань, кажу!

Ранк перестає грати, і Нора враз зупиняється.

(До Нори.) Зроду б не повірив. Ти забула геть усе, чого я тебе вчив.

Н о р а (шпурляє тамбурин). Тепер ти сам бачиш.

Г е л ь м е р. Ну, тобі й справді треба повправлятися.

Н о р а. Так, бачиш, що конче треба. Ти вчитимеш мене до останньої хвилини. Обіцяєш, Торвальде?

Г е л ь м е р. Можеш на мене покластися.

Н о р а. Ні сьогодні, ні завтра ти не думатимеш ні про що інше, тільки про мене. Не розпечатуватимеш жодних листів… Не заглядатимеш до поштової скриньки…

Г е л ь м е р. Ага, ти й далі боїшся того чоловіка…

Н о р а. Так, так, і це теж.

Г е л ь м е р. Норо, я бачу по тобі, що в скриньці уже лежить лист від нього.

Н о р а. Я не знаю. Може, й лежить. Але не читай його тепер. Не треба нам ніяких неприємностей, поки все не скінчиться.

Р а н к (тихо Гельмерові). Не заперечуй їй.

Г е л ь м е р (обіймає її). Добре. Дитина домоглася свого. Але завтра вночі, після твого танцю…

Н о р а. Тоді роби, як знаєш.

С л у ж н и ц я (у дверях праворуч). Пані, стіл накритий.

Н о р а. Подай шампанського, Гелено.

С л у ж н и ц я. Гаразд, пані. (Виходить.)