Розділ «Ляльковий дім»

Ф р у Л і н н е. На добраніч, Норо, і не впирайся більше.

Г е л ь м е р. Золоті слова, фру Лінне!

Ф р у Л і н н е. На добраніч, пане директоре.

Г е л ь м е р (проводжає її до дверей). На добраніч. Сподіваюся, ви щасливо доберетеся додому? Я б залюбки… Але вам недалеко йти. На добраніч.

Ф р у Л і н н е виходить, він зачиняє за нею двері і вертається.

Ну от, нарешті ми самі. Яка вона нудна людина.

Н о р а. Ти не дуже втомився, Торвальде?

Г е л ь м е р. Ні, нітрохи.

Н о р а. І не хочеш спати?

Г е л ь м е р. Завсім не хочу. Навпаки, почуваюся дуже бадьорим. А ти? Видно, що справді і втомлена, і хочеш спати.

Н о р а. Дуже втомлена. І скоро піду спати.

Г е л ь м е р. А бачиш, бачиш. Добре, що ми не залишилися надовше.

Н о р а. Ох, ти все добре робиш.

Г е л ь м е р (цілує її в чоло). Тепер моя ластівка заговорила по-людському. А ти помітила, який Ранк був бадьорий цього вечора?

Н о р а. Так? Хіба? Я не мала змоги говорити з ним.

Г е л ь м е р. І я майже не говорив. Але давно не бачив його в такому доброму гуморі. (Якусь мить дивиться на неї, тоді підходить ближче.) Гм… Але все-таки як гарно знов опинитися в себе вдома… Ох ти ж чарівна молода красуне!

Н о р а. Не дивись так на мене, Торвальде!

Г е л ь м е р. Хіба мені не можна дивитися на свій найдорожчий скарб? На ті розкоші, що належать мені, тільки мені, більше нікому!

Н о р а (переходить на другий бік столу). Не кажи мені такого сьогодні.

Г е л ь м е р (іде за нею). Бачу, що в тебе у крові ще нуртує тарантела. І від того ти ще звабливіша. Чуєш? Гості вже почали розходитися. (Тихіше.) Норо… Скоро в будинку все стихне.