Розділ «Ляльковий дім»

Ф р у Л і н н е. Гаразд. Тоді проведете мене додому.

К р о ґ с т а д. Я зроду ще не був таким неймовірно щасливим. (Виходить.)

Двері до передпокою лишаються відчинені.

Ф р у Л і н н е (трохи прибирає на столі і бере свій верхній одяг). Яка зміна в житті. Ох, яка зміна! Буде для кого працювати… І для кого жити, буде дім, якому треба надати затишку й тепла. Ну, доведеться натужуватися… Аби вони швидше прийшли. (Дослухається.) Ага, вже йдуть. Буду одягатися. (Надягає капелюха й пальто.)

За лаштунками чути Гельмерів і Норин голоси, чути, як обертається в замку ключ, і Гельмер майже силоміць заводить Нору до передпокою. Вона вбрана в італійський костюм, а зверху загорнута в довгу чорну шаль. Гельмер у фракові і в накинутому зверху чорному розстебнутому доміно.

Н о р а (ще у дверях, пручається). Ні, ні, не заходьмо! Я хочу нагору. Не хочу йти так рано.

Г е л ь м е р. Але ж, люба Норо…

Н о р а. Я прошу тебе, благаю, Торвальде. Уклінно прошу… Ще хоч на годину!

Г е л ь м е р. Ані хвилини довше, люба. Ти знаєш нашу домовленість. Отак. Сюди, до кімнати. А то ще застудишся. (Лагідно веде її, хоч вона пручається.)

Ф р у Л і н н е. Добрий вечір.

Н о р а. Кристина!

Г е л ь м е р. Що? Фру Лінне, ви тут, так пізно?

Ф р у Л і н н е. Даруйте. Я дуже хотіла побачити Нору перебраною.

Н о р а. То ти сиділа й чекала на мене?

Ф р у Л і н н е. Так, я, на жаль, спізнилася, ти вже була нагорі, і мені не хотілося йти, не побачивши тебе.

Г е л ь м е р (здіймає з Нори шаль). Ось роздивіться на неї добре. Гарна, правда, фру Лінне?

Ф р у Л і н н е. Так, гарна, визнаю…

Г е л ь м е р. Напрочуд гарна, хіба ні? Тамтешнє товариство теж одноголосно визнало це. Але ж і вперта моя мала щебетуха! І що вдієш? Уявіть собі, мені довелося майже силоміць забирати її звідти.

Н о р а. Ох, Торвальде, ти ще пожалієш, що не дозволив мені побути ще хоч півгодини.

Г е л ь м е р. Послухайте, фру Лінне. Вона танцює тарантелу, має величезний успіх… Цілком заслужений… Хоч, мені здається, її танець був надто природний, тобто… В ньому було більше запалу, ніж того дозволяли, суворо кажучи, закони мистецтва. Та нехай! Головне, що вона мала успіх, величезний успіх. То чи ж міг я дозволити їй після цього залишитися? Згладити враження? Ні, дякую. Я схопив свою чарівну капріянку… Сказав би, примхливу капріяночку, під руку, швидко пробіг навколо зали, кланяючись на всі боки, і, як кажуть у романах, прекрасне видиво зникло. Закінчення завжди має бути ефектним, фру Лінне. Але я ніяк не зміг утовкмачити це Норі. Ох, як тут гаряче. (Скидає доміно, шпурляє його на стілець і відчиняє двері до свого кабінету.) Що? Там темно? Ну так, звичайно. Вибачте… (Заходить до кабінету й засвічує там лампи.)