Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р. Ого… Отже, бенкетуємо?

Н о р а. Бенкетуємо із шампанським до самого світанку. (Гукає служниці.) І трохи мигдалевих тістечок, Гелено… Ні, багато… Один раз можна.

Г е л ь м е р (бере її за руки). Ну, ну, нема чого так страшенно лякатися. Будь тепер моєю ластівкою, як завжди.

Н о р а. Звичайно, буду. Але тим часом іди до їдальні. І ви, докторе Ранку. Кристино, допоможи мені поправити зачіску.

Р а н к (тихо, поки вони виходять). Такого ніколи не буває без причини. Може, вона при надії?

Г е л ь м е р. Зовсім не те, голубе. Це все тільки той самий дитячий страх, про який я тобі розповідав.

Заходять у двері праворуч.

Н о р а. Ну?

Ф р у Л і н н е. Він поїхав за місто.

Н о р а. Я здогадалася з твого виду.

Ф р у Л і н н е. Повернеться завтра ввечері. Я залишила йому записку.

Н о р а. Не варто було. Нічого не відвернеш. І, зрештою, це така радість — очікувати дива.

Ф р у Л і н н е. Чого саме ти очікуєш?

Н о р а. Ох, ти не зрозумієш. Іди до них, я зараз прийду.

Ф р у Л і н н е йде до їдальні. Нора з хвилину стоїть, наче збирається на силі, тоді дивиться на годинник.

П’ята. Сім годин до півночі. Тоді двадцять чотири до другої півночі, коли скінчиться тарантела. Двадцять чотири і сім? Тридцять одна година життя.

Г е л ь м е р (у дверях праворуч). Де ж моя ластівка?

Н о р а (кидається до нього з відкритими обіймами). Ось вона!

Дія третя

Та сама кімната. Стіл, що стояв перед канапкою, разом зі стільцями пересунений на середину кімнати. На столі горить лампа. Двері до передпокою відчинені. З горішнього поверху чути танцювальну музику. Ф р у Л і н н е сидить біля столу й машинально гортає книжку, пробує читати, але, видно, не може зосередитися. Часом напружено прислухається, чи хтось не йде знадвору.