Розділ «Ляльковий дім»

Р а н к. І сьогодні? От бачите.

Н о р а. Тільки тому, що лагодить мій маскарадний костюм. Господи, ви сьогодні нестерпні. (Сідає на канапку.) Будьте чемні, докторе Ранк. Завтра ви побачите, як я гарно танцюватиму, і уявите собі, що то тільки для вас… Ну, звичайно, і для Торвальда, аякже. (Витягає з коробки різні речі.) Сідайте тут, докторе. Я вам щось покажу.

Р а н к (сідає). Що саме?

Н о р а. Ось, гляньте!

Р а н к. Шовкові панчохи.

Н о р а. Тілесного кольору. Правда, чудові? Ну, тепер уже темно, але завтра… Ні, ні, ви побачите тільки до кісточок. Зрештою, вам можна побачити й вище.

Р а н к. Гм…

Н о р а. Чого ви дивитеся так критично? Вважаєте, що вони мені не личать?

Р а н к. Про це я не можу мати обґрунтовану думку.

Н о р а (якусь мить дивиться на нього). Фе, як вам не соромно. (Легенько б’є його панчохами по вусі.) Ось вам за це. (Ховає гамузом речі до коробки.)

Р а н к. А які ще коштовності я мав побачити?

Н о р а. Більше нічого не побачите, бо ви нечемні. (Мугикаючи, перебирає речі.)

Р а н к (після короткої паузи). Сидячи з вами отак невимушено, я не розумію… Не можу збагнути… Що сталося б зі мною, якби я не приходив до вас.

Н о р а (всміхається). Так, мені здається, що ви, можна сказати, непогано почуваєтеся в нас.

Р а н к (тихіше, дивлячись поперед себе). І доведеться покинути все це…

Н о р а. Дурниці. Не покинете.

Р а н к (веде далі). І не залишити після себе бодай якогось теплого спогаду, хоч би хвилевого почуття втрати… Тільки порожнє місце, яке може посісти перший-ліпший сторонній.

Н о р а. А якби я тепер вас щось попросила?… Ні…

Р а н к. Що саме?

Н о р а. Великого свідчення вашої прихильності…