Розділ «Ляльковий дім»

К р о ґ с т а д. Дещо з’ясувати.

Н о р а. То швидше. Що саме?

К р о ґ с т а д. Ви, звичайно, знаєте, що мене звільнено.

Н о р а. Я не могла нічого вдіяти. Я до останнього боронила вас, але нічого не допомогло.

К р о ґ с т а д. Отже, ваш чоловік так мало любить вас? Знає, що я можу заподіяти вам, і все-таки зважується…

Н о р а. Як ви можете думати, що він знає про це?

К р о ґ с т а д. О ні, я, властиво, й не думав такого. Дивно було б, щоб мій любий Торвальд Гельмер спромігся на таку мужність…

Н о р а. Пане Кроґстад, я вимагаю поваги до свого чоловіка.

К р о ґ с т а д. Даруйте, я й виявляю до нього належну повагу. Та оскільки ви тримаєте цю справу в такій великій таємниці, то зважуюся припустити, що ви сьогодні краще, ніж учора, розумієте, що, власне, ви зробили.

Н о р а. Краще, ніж в и могли б розтлумачити мені.

К р о ґ с т а д. Ще б пак, такий поганий правник, як я…

Н о р а. Чого ви від мене хочете?

К р о ґ с т а д. Тільки поглянути, як ви почуваєтесь, фру Гельмер. Я думав про вас цілий день. Бачите, лихвар, крутій, ну, одне слово, такий, як я, теж має трохи того, що зветься серцем.

Н о р а. То доведіть це. Подумайте про моїх малих дітей.

К р о ґ с т а д. А ви і ваш чоловік подумали про моїх? Але тепер уже однаково. Я хотів тільки сказати, що вам не треба журитися цією справою. Поки що я не маю наміру оскаржувати вас у суді.

Н о р а. Справді? Я так і думала.

К р о ґ с т а д. Усе можна залагодити мирно. Не треба вплутувати в це сторонніх. Справа залишиться тільки між нами трьома.

Н о р а. Мій чоловік нічого не повинен знати про це.

К р о ґ с т а д. І що ж ви зробите, щоб він не дізнався про це? Чи не зможете часом сплатити весь борг?

Н о р а. Ні, зразу не зможу.