Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р. Ти, звичайно, згадала свого батька.

Н о р а. Так, справді. Згадай лишень, що лихі люди писали в газеті про тата, як жорстоко оббріхували його. Думаю, вони домоглися б його звільнення, якби міністерство не послало тебе з’ясувати справу і якби ти не поставився до нього так прихильно й не допоміг йому.

Г е л ь м е р. Люба моя, між твоїм батьком і мною є велика різниця. Твій батько не був бездоганним службовцем. А я саме такий і, сподіваюся, буду таким, доки обійматиму якусь посаду.

Н о р а. О, ти не знаєш, на що здатні лихі люди. А ми тепер могли б жити так добре, так весело, щасливо, спокійно, безжурно… Ти, і я, і діти, Торвальде! Тому я так прошу тебе…

Г е л ь м е р. Саме через те, що ти просиш за нього, я не можу залишити його. В банку вже знають, що я хочу звільнити Кроґстада. То треба, аби тепер почалися розмови, що новий директор банку під впливом дружини міняє свій намір…

Н о р а. А якби й так?…

Г е л ь м е р. Авжеж, аби тільки задовольнити твою впертість… І виставити себе на посміховисько перед усіма працівниками… Дати їм привід думати, що я улягаю всяким стороннім впливам? Знай, що це швидко відбилося б на мені! А крім того… Є обставина, через яку Кроґстад ніяк не може працювати в банку, поки я там директор.

Н о р а. Яка обставина?

Г е л ь м е р. На його моральні вади я б іще при біді махнув рукою…

Н о р а. Правда ж, Торвальде?

Г е л ь м е р. І я чув, що він непоганий працівник. Але ми з ним знайомі з юності. Це одне з тих нерозважних знайомств, яких у подальшому житті людина часто соромиться. Атож, скажу тобі відверто, що ми з ним навіть на «ти». А він такий нетактовний, що й не думає приховувати цього на людях. Навпаки… Вважає, що це дає йому право бути зі мною запанібрата і щомиті лізти у вічі зі своїм «ти», «ти, Гельмере». Кажу тобі, що мені вкрай неприємно слухати це. Через нього перебування в банку може стати для мене просто нестерпним.

Н о р а. Торвальде, ти кажеш не те.

Г е л ь м е р. Не те? Чому не те?

Н о р а. Бо це усе дріб’язкове.

Г е л ь м е р. Що ти говориш? Дріб’язкове? То я, по-твоєму, дріб’язковий?

Н о р а. Ні, навпаки, любий Торвальде. І саме тому…

Г е л ь м е р. Однаково. Ти називаєш мої причини дріб’язковими, то, видно, і я такий. Дріб’язковий! Ну, справді треба покласти цьому край. (Іде до передпокою і гукає.) Гелено!

Н о р а. Що ти хочеш?

Г е л ь м е р (шукає щось у паперах). Покласти край.

Входить с л у ж н и ц я.