Розділ «Ляльковий дім»

Р а н к. І до устриць, звичайно.

Н о р а. І до всяких там портвейнів та шампанського. Прикро, що всі ті ласощі відлунюють у хребті.

Р а н к. А надто відлунюють у нещасному хребті того, хто ними взагалі не ласував.

Н о р а. О так, це найприкріше.

Р а н к (пильно дивиться на неї). Гм…

Н о р а (трохи помовчавши). Чого ви всміхнулися?

Р а н к. Ні, то ви всміхнулися.

Н о р а. Ні, ви, докторе Ранк!

Р а н к (підводиться). А ви ще більша шельма, ніж я думав.

Н о р а. Мені сьогодні кортить викинути якогось коника.

Р а н к. Воно й видно.

Н о р а (кладе йому руки на плечі). Любий, любий докторе, не покидайте Торвальда і мене.

Р а н к. До такої втрати ви легко звикнете. Чого очі не бачать, того серцю не жаль.

Н о р а (злякано дивиться на нього). Ви так гадаєте?

Р а н к. З’являться нові знайомі, і…

Н о р а. У кого з’являться нові знайомі?

Р а н к. І у вас, і в Гельмера, коли мене не стане. Мені здається, що ви вже на добрій дорозі. Навіщо вам здалася вчора ввечері та фру Лінне?

Н о р а. Ой, ой, чи ви, бува, не ревнуєте мене до сердешної Кристини?

Р а н к. Авжеж ревную. Вона заступить мене в цьому домі. Коли мене вже не буде, то, мабуть, та жіночка…

Н о р а. Цитьте. Не так голосно, бо вона он там.