Розділ «Ляльковий дім»

Н о р а. Ні, ні, не тепер.

Д і т и. Ох, мамо, ви ж обіцяли!

Н о р а. Обіцяла, але тепер не можу. Ідіть до себе, в мене багато роботи. Ідіть, любі мої, ідіть. (Лагідно випроваджує їх з кімнати й зачиняє за ними двері. Потім сідає на канапку, бере шитво, робить кілька стібків і перестає.) Ні! (Кидає шитво, підводиться, йде до передпокою і гукає). Гелено! Занось ялинку. (Підходить до столу ліворуч, відчиняє шухляду і знов зупиняється.) Ні, не може такого бути!

С л у ж н и ц я (з ялинкою). Куди мені її поставити, пані?

Н о р а. Он туди, посеред кімнати.

С л у ж н и ц я. Може, ще щось принести?

Н о р а. Ні, дякую, я маю все, що треба.

Служниця ставить ялинку і виходить.

(Починає прикрашати ялинку.) Тут будуть свічки… Тут квітки… Огидна людина. Пусте, пусте, пусте! Нічого не станеться. Ялинка вийде чудова. Я робитиму все, що ти любиш, Торвальде… Я співатиму, танцюватиму для тебе…

Г е л ь м е р заходить знадвору з пакою паперів.

Ох! Ти вже вернувся?

Г е л ь м е р. Так. Тут хтось був?

Н о р а. Тут? Ні.

Г е л ь м е р. Дивно. Я бачив, як із брами виходив Кроґстад.

Н о р а. Хіба? О так, справді, Кроґстад заходив сюди на хвилину.

Г е л ь м е р. Норо, я бачу по тобі, що він заходив сюди просити, аби ти замовила за нього слово.

Н о р а. Так.

Г е л ь м е р. І це мало б виходити від самої тебе? Бо ти промовчала, що він був тут. Він тебе не просив про це?

Н о р а. Просив, Торвальде, але…

Г е л ь м е р. Норо, Норо, як ти могла на таке пристати? Змовлятися з такою людиною і щось їй обіцяти! І ще й до всього казати мені неправду!