Розділ «Ляльковий дім»

Н о р а (після короткої паузи високо підносить голову і зверхньо дивиться на нього). Ні, не він. Це я за нього підписалася.

К р о ґ с т а д. Послухайте, фру Гельмер… Ви знаєте, що це небезпечне зізнання?

Н о р а. Чому? Ви скоро отримаєте свої гроші.

К р о ґ с т а д. Можна запитати вас, чому ви не послали цього документа своєму батькові?

Н о р а. Бо не могла. Адже тато був хворий. Якби я попросила його підписати зобов’язання, то довелося б пояснювати, навіщо мені ті гроші. А я ж не могла сказати йому, такому хворому, що життя мого чоловіка в небезпеці. Як би я сказала йому таке?

К р о ґ с т а д. То вам краще було б відмовитися від подорожі за кордон.

Н о р а. Ні, не можна було. Та подорож урятувала моєму чоловікові життя. Від неї я теж не могла відмовитися.

К р о ґ с т а д. А ви не подумали про те, що таким чином обдурюєте мене?…

Н о р а. На це я зовсім не зважала. Нітрохи не думала про вас. Я вас терпіти не могла за те, що ви так безжально чіплялися до мене, хоч знали, яка небезпека нависла над моїм чоловіком.

К р о ґ с т а д. Слухайте, фру Гельмер, ви, мабуть, не уявляєте собі чітко, в чому, власне, полягає ваша вина. Але скажу вам одне: те, чого я колись допустився і що так заплямувало мене в очах суспільства, було нітрохи не гірше за ваш вчинок.

Н о р а. Як? Ви хочете переконати мене, що зважилися на таке, аби врятувати життя своїй дружині?

К р о ґ с т а д. Закони не питають, які в кого були спонуки.

Н о р а. То це якісь дуже погані закони.

К р о ґ с т а д. Погані чи ні, та коли я подам цей документ до суду, вас засудять згідно з законами.

Н о р а. Я не вірю. Хіба дочка не має права вберегти свого старого, смертельно хворого батька від тривоги й журби? Хіба дружина не має права врятувати життя своєму чоловікові? Я добре не знаюся на законах, але певна, що в них десь має бути написаний такий дозвіл. А ви як правник цього не знаєте? То ви поганий правник, пане Кроґстад.

К р о ґ с т а д. Хоч би й так. Але ви ж, мабуть, не заперечите, що на таких справах, як оця, що пов’язує мене з вами, я таки розуміюся? Гаразд. Робіть, як хочете. Та скажу вам: якщо мене ще раз викинуть зі служби, ви будете в товаристві зі мною. (Вклоняється і виходить через передпокій.)

Н о р а (після хвилинної задуми підводить голову). Ет, що там!… Хотів мене налякати! Не така я дурна. (Починає складати дитячий одяг, та скоро перестає.) Але… Ні, не може такого бути! Я ж зробила це з любові.

Д і т и (у дверях ліворуч). Мамо, чужий дядько вийшов із брами.

Н о р а. Так, так, я знаю. Тільки не кажіть нікому про чужого дядька. Чуєте? Навіть татові!

Д і т и. Добре, мамо, а ви ще пограєтеся з нами?