Розділ «Ляльковий дім»

Г е л ь м е р. То, мабуть, я зможу дати вам місце…

Н о р а (плеще в долоні). А бачиш, а бачиш!

Г е л ь м е р. Ви з’явилися саме вчасно, пані…

Ф р у Л і н н е. Ох, як мені дякувати вам?…

Г е л ь м е р. Нема за що. (Надягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені…

Р а н к. Стривай, я також іду. (Приносить із передпокою своє хутро і гріє його біля груби.)

Н о р а. Не барися, любий.

Г е л ь м е р. Я повернуся десь за годину, не пізніше.

Н о р а. І ти йдеш, Кристино?

Ф р у Л і н н е (надягає пальто). Так, тепер я мушу знайти собі кімнату.

Г е л ь м е р. То, може, вийдемо разом.

Н о р а (допомагає фру Лінне). Шкода, що в нас так тісно і ми не можемо…

Ф р у Л і н н е. Що ти! Хто ж би подумав про таке! До побачення, люба, і дякую за все.

Н о р а. Поки що до побачення. Ти ж увечері прийдеш до нас. І ви також, докторе. Що?… Як будете добре почуватися? Будете, тільки тепло вдягніться.

Розмовляючи, всі йдуть до передпокою. Зі сходів чути дитячі голоси.

Н о р а. Це вони! Це вони!

Біжить і відчиняє вхідні двері. Заходять нянька А н н а — М а р і я з д і т ь м и.

Заходьте, заходьте! (Нагинається і цілує дітей.) Ох, мої милі сонечка… Глянь на них, Кристино. Правда ж, вони чарівні?

Р а н к. Не розводьте балачок на протязі!

Г е л ь м е р. Ходімо, фру Лінне, тепер тут нікого не треба, крім матері.