Розділ «Ляльковий дім»

Р а н к (ще у дверях). Ні, ні, я не хочу заважати. Краще загляну до твоєї дружини. (Зачиняє двері й помічає фру Лінне.) Ох, вибачте! Здається, я й тут заважатиму.

Н о р а. Анітрохи. (Знайомить їх.) Доктор Ранк — фру Лінне.

Р а н к. Он як. Я не раз чув тут це прізвище. Здається, я поминув вас на сходах, коли йшов сюди.

Ф р у Л і н н е. Так, я підіймаюся дуже поволі. Не маю сили…

Р а н к. Ага… Якась несправність у внутрішньому механізмі?

Ф р у Л і н н е. Радше звичайна перевтома.

Р а н к. Та й годі? Видно, приїхали в місто відпочити і втомлюєтесь, бігаючи по гостях?

Ф р у Л і н н е. Я приїхала сюди шукати праці.

Р а н к. Хіба це найкращі ліки від перевтоми?

Ф р у Л і н н е. Треба ж якось жити, докторе.

Р а н к. Так, чогось усім здається, що жити треба.

Н о р а. Та годі вам, докторе!… Адже й ви самі не від того, щоб іще пожити.

Р а н к. Даймо, що так. Хоч як мені погано, я все-таки ладен жити й мучитися якомога довше. І всі мої пацієнти теж. І всі моральні каліки так само. Тепер один такий сидить у Гельмера…

Ф р у Л і н н е (тихо). О!…

Н о р а. Хто сидить?

Р а н к. Приватний повірений Кроґстад, людина, якої ви не знаєте. В нього підгнило вже навіть коріння характеру. Але й він там почав товкти як щось неспростовне, що і йому треба жити.

Н о р а. Так? Про що ж він прийшов говорити з Гельмером?

Р а н к. Їй-богу, не знаю. Я чув тільки, що згадували Акціонерний банк.

Н о р а. Я не знала, що Кроґ… Що той приватний повірений Кроґстад якось пов’язаний із банком.

Р а н к. Так, він має там якусь посаду. (До фру Лінне.) Не знаю, чи й у ваших краях трапляються такі люди, що, ніби в лихоманці, нишпорять усюди й принюхуються, чи не тхне де моральною гнилизною, аби цим привернути до себе увагу й отримати якусь вигідну посаду. А здорові люди лишаються за порогом.