Розділ «Ляльковий дім»

Ф р у Л і н н е. Але ж хворі люди якраз найбільше потребують опіки.

Р а н к (здвигає плечима). Отож воно й є. Через такі погляди суспільство обертається на лікарню.

Нора, заполонена своїми власними думками, раптом вибухає тихим сміхом і плеще в долоні.

Чого ви смієтеся? Чи ви взагалі знаєте, що являє собою суспільство?

Н о р а. Мені нема більше про що думати, як про ваше нудне суспільство! Я сміюся зовсім з іншого… З чогось, що страшенно веселить мене. Скажіть, докторе Ранк, тепер усі службовці Акціонерного банку залежать від Торвальда?

Р а н к. І це вас страшенно веселить?

Н о р а (сміється й мугикає). Це вже моя справа! Моя справа! (Походжає по кімнаті.) Так, справді страшенно тішить думка, що ми… Що Торвальд здобув такий вплив на силу-силенну людей. (Витягає з кишені торбинку.) Докторе Ранк, хочете мигдалевих тістечок?

Р а н к. Не може бути! Мигдалеві тістечка! Я думав, що це тут заборонений плід.

Н о р а. Так, але їх мені трішки принесла Кристина.

Ф р у Л і н н е. Що? Я?…

Н о р а. Ну, ну, не лякайся. Ти ж не могла знати, що Торвальд заборонив мені купувати їх. Він, бачиш, боїться, що я зіпсую собі ними зуби. Та нічого… Раз можна… Правда, докторе Ранк? Прошу! (Кладе йому тістечко до рота.) І тобі, Кристино. І мені також одне, маленьке… Або хай уже двоє. (Знов походжає по кімнаті.) Так, тепер я справді безмежно щаслива. Мені тільки одного дуже хотілося б.

Р а н к. Ну? Чого саме?

Н о р а. Дуже мені кортить сказати щось, аби його почув Торвальд.

Р а н к. То чому ж ви не скажете?

Н о р а. Не зважуюся, бо це поганий вислів.

Ф р у Л і н н е. Поганий?

Р а н к. Ну, то й не треба казати його перед Торвальдом. Але перед нами ж можна. То що вам так кортить сказати, аби його почув Торвальд?

Н о р а. Мені страшенно кортить сказати: хай би його чорти забрали!

Р а н к. Ви здуріли!

Ф р у Л і н н е. Бог з тобою, Норо!…