Розділ «Підпори суспільства»

Б е р н і к. Поїхав… І вона… Вона вирушила з ним… На «Індіанці»?

Л о н а. Ні, такий дорогоцінний вантаж він не наважився довірити цій зграї шибайголов. Йоган з Діною вирушили на «Пальмі».

Б е р н і к. А!… Значить… Марно… (Похапливо підходить до кабінету, поривчасто відчиняє двері і гукає.) Крап! Спиніть «Індіанку»! Вона не повинна сьогодні виходити в море!

К р а п (з кабінету). «Індіанка» уже в морі, пане консул.

Б е р н і к (зачиняє двері і каже ослаблим голосом). Пізно… І марно…

Л о н а. Що ти кажеш?

Б е р н і к. Нічого, нічого. Облиш мене…

Л о н а. Гм… Слухай, Карстене, Йоган просив передати тобі, що він доручає мені піклування про своє добре ім’я, яким колись пожертвував заради тебе і яке ти вдруге відняв у нього в його відсутність. Йоган мовчатиме, але він дав мені повну свободу дій. Ось у мене в руках обидва твої листи.

Б е р н і к. У тебе! І тепер… Ти хочеш… Саме сьогодні… Можливо навіть, коли урочиста процесія…

Л о н а. Я приїхала сюди не викривати тебе, а вплинути на твоє сумління, щоб ти признався сам. З цим не пощастило. Потопай же в своїй брехні! Дивись, я роздираю твої листи… Бери клапті, ось вони. Тепер немає більше доказів проти тебе, Карстене. Тепер ти в цілковитій безпеці. Бувай щасливий… Коли можеш.

Б е р н і к (глибоко зворушений). Лоно… Чом ти не зробила цього раніше! Тепер пізно. Усе життя моє розбите. Я не людина більше.

Л о н а. Та що ж сталося?

Б е р н і к. Не питай… Але жити я все ж повинен… І я хочу жити… Заради Улафа. Він виправить… Спокутує все…

Л о н а. Карстене?

Г і л ь м а р повертається бігцем.

Г і л ь м а р. Нікого немає, нікого, навіть Бетті!

Б е р н і к. Та що з тобою?

Г і л ь м а р. Не смію тобі сказати.

Б е р н і к. Що таке?! Ти мусиш сказати!

Г і л ь м а р. Ну гаразд. Улаф утік на «Індіанці».