Розділ «Підпори суспільства»

Л о н а. Наполовину я втратила його ще там. Хлопець тільки про те і мріяв, щоб зовсім стати на власні ноги. Тому я й вигадала, ніби в мене туга за батьківщиною.

М а р т а. Он як! Тепер я розумію, навіщо ти приїхала. Але він знов тебе покличе, Лоно.

Л о н а. Стару зведену сестру? Нащо вона йому здалася тепер? Яких тільки зв’язків не розривають чоловіки, прагнучи щастя!

М а р т а. Часом так буває.

Л о н а. Тримаймося разом, Марто!

М а р т а. Хіба ж я можу чимсь бути для тебе?

Л о н а. Хто ж інший, як не ти? Обидві ми з тобою виховали чужих дітей і от — обидві осиротіли.

М а р т а. Так, осиротіли. Скажу тобі ще: я його любила над усе на світі.

Л о н а. Марто! (Схопивши її за руку.) Невже?

М а р т а. Все моє життя у цих словах. Я любила і чекала його. Щоліта я чекала, що він приїде. І от він приїхав — і не помітив мене.

Л о н а. Ти його любила? І сама дала йому щастя!

М а р т а. Як же я могла інакше, я ж його любила. Так, я його любила. Відколи він поїхав, жила тільки для нього. Ти спитаєш: які в мене були підстави сподіватись? О, я гадаю, що все ж були! Та коли він повернувся, все минуле ніби стерлося з його пам’яті, він не звернув на мене уваги.

Л о н а. Діна заслонила тебе, Марто.

М а р т а. І добре, що так сталося. Коли він поїхав, ми з ним були однолітки; коли ж я його знов побачила, — жахлива мить! — я одразу зрозуміла, що тепер я старша від нього літ на десять. Він там ширяв вільним птахом в ясному сонячному безмежжі, з кожним подихом впиваючи молодість і здоров’я, а я сиділа тут і пряла, пряла…

Л о н а. …Нитку його щастя, Марто.

М а р т а. Так, пряла золоту нитку. Кажу це без гіркоти. Правда ж, Лоно, ми були йому добрими сестрами?

Л о н а (міцно її обіймаючи). Марто!

Б е р н і к виходить з кабінету.

Б е р н і к (звертаючись до когось в кабінеті). Добре, робіть, як знаєте… Коли прийде час, я сам… (Причинивши двері.) А, ви тут? Слухай, Марто, треба тобі трохи причепуритись, та й Бетті скажи теж. Звичайно, не треба ніякого особливого параду. Хай буде тільки мило, вишукано, по-домашньому. І швиденько.

Л о н а. Не забудь ще про жвавий і щасливий вираз обличчя, Марто! І щоб очі дивилися весело.