Розділ «Підпори суспільства»

Б е р н і к. І Улаф нехай спуститься сюди. Треба, щоб він був коло мене.

Л о н а. Гм… Улаф…

М а р т а. Добре, я скажу Бетті. (Виходить наліво.)

Л о н а. Отже, настав час твого тріумфу.

Б е р н і к (схвильовано ходить вперед і назад). Так, настав.

Л о н а. Уявляю, якою щасливою й гордою людина почуває себе в такий час.

Б е р н і к (спиняється і дивиться на неї). Гм!

Л о н а. Кажуть, усе місто буде ілюміноване.

Б е р н і к. Так, щось таке вони надумали.

Л о н а. Усі спілки прийдуть зі своїми прапорами. Твоє ім’я палатиме вогненними буквами. А вночі у всі кінці полетять телеграми: «Оточений щасливою сім’єю, консул Бернік, одна з підпор суспільства, приймав від своїх співгромадян заслужені знаки поваги й почесті».

Б е р н і к. Так, усе це буде. Почнуть кричати «ура», натовп буде захоплено викликати мене з цих дверей на терасу, і мені доведеться виходити, уклонятись і дякувати.

Л о н а. О, доведеться!

Б е р н і к. А по-твоєму, я можу почуватися щасливим у цю мить?

Л о н а. Ні, не думаю, щоб ти міг почуватися цілком щасливим.

Б е р н і к. Лоно, ти відчуваєш до мене презирство?

Л о н а. Ще ні.

Б е р н і к. І ти не маєш, не маєш права на презирство до мене! Лона, ти не можеш зрозуміти, який я безмежно самотній серед цього суспільства з його вузькими поглядами, перекрученими поняттями! Рік у рік мені доводилося знижувати свої вимоги до гідної мети життя. Я ніби й багато зробив, а насправді що? Так, лише дещо, дрібниці. Та іншого, кращого тут і не стерплять. Якби я спробував хоч на крок випередити погляди і прагнення, які панують тут у суспільстві, — моїй владі кінець. Чи знаєш ти, що таке, власне, ми, так звані підпори суспільства? Ми — знаряддя його, і більше нічого.

Л о н а. Чому ти побачив це тільки тепер?

Б е р н і к. Тому що я багато передумав останнім часом… Відколи ти приїхала… І особливо сьогодні ввечері… О Лоно, чом не знав я тебе як слід… Тоді… В давні часи?

Л о н а. Ну а якби знав?