Розділ «Підпори суспільства»

С а н с т а д. І ви, очевидно, не забули, пане консул, що й ми…

М а р т а входить з лівого боку. Здалека долинають звуки музики.

М а р т а. Йдуть, а Бетті нема дома. Не розумію, куди вона…

Б е р н і к. Нема дома? От бачиш, Лоно, мені ні на кого спертися — і в радощах, і в горі.

Р у м м е л ь. Підняти завіси! Будь ласка, допоможіть мені, пане Крап… І ви, пане Санстад. Яка шкода, що вся сім’я саме зараз розійшлася! Зовсім не за програмою!

Розсувають завіси на вікнах і на дверях. Уся вулиця ілюмінована. На протилежному будинку красується великий транспарант з написом: «Хай живе Карстен Бернік, підпора нашого суспільства!».

Б е р н і к (злякано відсахнувшись). Геть з цим усім! Бачити не хочу! Гасіть! Гасіть!

Р у м м е л ь. Дозволь спитати, чи ти при повному розумі?

М а р т а. Що з ним, Лоно?

Л о н а. Цить! (Тихо каже їй щось.)

Б е р н і к. Геть, кажу! Це знущання! Хіба ви не бачите — всі ці вогненні язики дражнять нас!

Р у м м е л ь. Ну, знаєте…

Б е р н і к. Та що ви розумієте?… А я, я! Це ж похоронна процесія!

К р а п. Гм…

Р у м м е л ь. Та послухай… Ти вже занадто гаряче береш до серця…

С а н с т а д. Хлопчина тільки прокатається через Атлантичний океан — і знов буде дома.

В і г е л а н. Покладіться лише на волю Божу, пане консул.

Р у м м е л ь. І на судно, Берніку! Воно ж не збирається іти на дно.

К р а п. Гм…

Р у м м е л ь. Інша справа, якби це був один з тих плавучих гробів, що їх посилають великі іноземні компанії…