Розділ «Підпори суспільства»

У с і ч о л о в і к и виходять до кабінету Берніка. Лона тим часом встигла опустити всі завіси на вікнах і переходить до скляних дверей, коли згори на терасу раптом зіскакує У л а ф з пледом через плече і вузликом у руці.

Л о н а. Господи, як ти злякав мене, хлопче.

У л а ф (ховаючи вузлика). Цить, тітонько!

Л о н а. Ти що, з вікна вистрибнув? Куди це ти?

У л а ф. Цить, мовчи! Я хочу до дядька Йогана… Тільки на пристань, розумієш? Попрощатися з ним… На добраніч, тітонько! (Тікає через сад.)

Л о н а. Почекай! Улафе! Улафе!

Й о г а н в дорожньому одязі, з сумкою через плече, обережно входить з лівого боку.

Й о г а н. Лоно!

Л о н а (швидко обертаючись). Що? Ти повернувся?

Й о г а н. Залишається ще кілька хвилин. Я хочу ще раз побачитися з нею. Не можна нам так розлучитись.

М а р т а і Д і н а входять з лівого боку, обидві в пальтах, а у Діни, крім того, в руках саквояж.

Д і н а. За ним! За ним!

М а р т а. Так, так, за ним, Діно!

Д і н а. Але ж він тут!

Й о г а н. Діно!

Д і н а. Візьміть мене з собою!

Й о г а н. Як?…

Л о н а. Ти зважилась?

Д і н а. Так, візьміть мене з собою. Той, інший, написав мені, повідомив, що сьогодні об’явить усім.

Й о г а н. Діно, ви його не любите?