Розділ «Підпори суспільства»

Д і н а. Ніколи я не любила цього чоловіка. Я кинусь у фіорд, якщо стану його нареченою. О, як він мене вчора принизив своїми пихатими промовами! Як дав відчути свою поблажливість і мою нікчемність! Ні!… Не треба мені більше поблажливості. Геть звідси! Можна мені з вами?

Й о г а н. Так, так… Тисячу раз так!

Д і н а. Я недовго вас обтяжуватиму. Тільки б добратись туди… Та ще коли трохи допоможете мені влаштуватись на самому початку…

Й о г а н. Ура! Не бійтеся! Все уладнається, Діно.

Л о н а (вказуючи на двері кабінету). Цить, тихше, тихше!

Й о г а н. Діно!… Я вас на руках понесу!

Д і н а. Ні, цього я вам не дозволю. Я хочу сама прокласти собі шлях. І там мені це вдасться. Тільки б вирватися звідси! Ах, ці дами!… Ви не знаєте!… Вони теж написали мені сьогодні… Умовляли мене цінити щастя, яке мені випало, пояснювали, яку великодушність він виявив. Обіцяли завжди пильнувати мене, щоб я була гідна цього всього. Мене жах бере, як подумаю про всю цю благонравність!

Й о г а н. Скажіть мені, Діно, ви тільки через це й хочете їхати? А я для вас нічого не означаю?

Д і н а. Ні, Йогане, ви для мене найдорожчий на світі.

Й о г а н. О Діно!

Д і н а. Усі кажуть, що я повинна вас ненавидіти і зневажати, що це мій обов’язок, але я не розумію, чому це я повинна, і ніколи не зрозумію.

Л о н а. І не треба, дитино моя!

М а р т а. І не треба. А треба вийти за нього заміж.

Й о г а н. Так, так!

Л о н а. Що? Ну, дай я розцілую тебе, Марто! Цього я від тебе не сподівалась.

М а р т а. Ще б пак! Я й сама цього не сподівалась. Але колись же мусив статися в мені цей перелом. О, як нас калічать усі оці забобони і звичаї! Повстань проти них, Діно! Виходь за нього заміж. Хай станеться хоч що-небудь наперекір усім цим правилам і звичаям!

Й о г а н. Що ви скажете, Діно?

Д і н а. Так, я хочу бути вашою дружиною.

Й о г а н. Діно!

Д і н а. Але спочатку я хочу попрацювати, добитись чого-небудь, бути чимось сама по собі, ось як ви. Я не хочу бути якоюсь річчю, яку беруть.