Розділ «Підпори суспільства»

Б е р н і к. Чом ти раніш мене не попередив?

Р у м м е л ь. Саме тому, що боявся заперечень з твого боку. Я тільки домовився з твоєю дружиною, вона мені дозволила трошки оздобити залу, а сама подбає про те, чим почастувати гостей.

Б е р н і к (прислухаючись). Що це? Вони вже йдуть? Мені здається, ніби я чую спів.

Р у м м е л ь (на дверях тераси). Спів? А, це американці. «Індіанка» вирушає.

Б е р н і к. Вирушає?… Так… Ні… Я справді сьогодні не можу, Руммель. Я нездужаю.

Р у м м е л ь. Та й справді, у тебе препоганий вигляд. Та підтягнися, чорт забирай! Візьми себе в руки. Ми з Санстадом і Вігеланом надаємо цій маніфестації величезного значення і доклали всіх зусиль, щоб її підготувати. Треба вщент розбити наших противників таким виявом цілковитого громадського співчуття. Чутки все ширяться. Не можна далі мовчати про скуповування земель. Тобі доведеться сьогодні ж під звуки промов і пісень, під дзвін келихів… Словом, серед усього цього урочистого святкового піднесення оголосити до загального відома, чим ти ризикнув для блага суспільства. У нас можна багато чого досягти в такі хвилини урочистого святкового піднесення, як я щойно висловився. Але спершу треба таке піднесення викликати, інакше нічого не вийде.

Б е р н і к. Так, так…

Р у м м е л ь. Особливо коли справа така делікатна і дражлива. Але, слава Богу, в тебе така репутація, Берніку, що вивезе тебе. От ще треба нам з тобою договоритись відносно промов. Студент Теннесен присвятив тобі вірші. Починаються дуже гарно: «Прапор ідеї високо тримай!» Рерлуну доручено виголосити вітальне слово, і тобі, звичайно, доведеться відповісти.

Б е р н і к. Я не можу сьогодні, Руммель. Чи не візьмеш ти це на себе?

Р у м м е л ь. Я б з охотою, але це неможливо. Ти ж розумієш, слово буде звернене безпосередньо до тебе, — втім, нас теж буде згадано побіжно. Я вже говорив про це з Вігеланом і Санстадом, і на нашу думку, тобі слід би відповісти тостом за процвітання суспільства. Потім Санстад скаже кілька слів про єднання між різними верствами суспільства. Вігелан, очевидно, висловить побажання, щоб нова справа не похитнула міцних моральних основ нашого суспільства, а я збираюся стисло згадати про скромну діяльність наших жінок, яка теж має своє значення для суспільства. Та ти не слухаєш?

Б е р н і к. Ні, ні, слухаю. Але скажи, море і справді так розбурхалося?

Р у м м е л ь. А, ти турбуєшся про «Пальму»? Що ж, судно добре застраховане.

Б е р н і к. Так, застраховане, але…

Р у м м е л ь. І цілком справне, а це ж найголовніше.

Б е р н і к. Гм… Так, звичайно… Якщо з судном і станеться лихо, то це не означає, що люди теж повинні загинути. Трапляється, корабель загине, і вантаж… Ну й чемодани всілякі, документи…

Р у м м е л ь. Та чорт їх забирай, чемодани й документи! Кому вони потрібні!

Б е р н і к. Як це? Так, так, звичайно, я хотів тільки сказати… Цить!… Знов співають…

Р у м м е л ь. Це на «Пальмі».

В і г е л а н входить з правого боку.

В і г е л а н. Ось тепер виводять і «Пальму». Вечір добрий, пане консул.