Розділ «Підпори суспільства»

Б е р н і к. Кажу тобі, це неможливо! Настільки в нашого маленького суспільства вистачить усе ж таки громадянських почуттів!…

Г і л ь м а р. Тут? Ти оптиміст і судиш про інших по собі. Але я досить-таки досвідчений спостерігач… Тут немає нікогісінько, звичайно, крім нас з тобою, нікогісінько, кажу тобі, хто б високо тримав прапор ідеї. (Спиняючись на дверях тераси.) Ух! Ось вони знову!

Б е р н і к. Хто?

Г і л ь м а р. Та ці двоє американців. (Дивлячись у вікно праворуч.) І з ким це вони? Їй-богу, з капітаном «Індіанки». Ух!

Б е р н і к. Навіщо він їм знадобився?

Г і л ь м а р. Що ж, компанія досить підходяща. Кажуть, він там торгував невільниками, чи то був морським піратом; та хто зна, з чого ці двоє там жили?

Б е р н і к. Ну, знаєш, надто несправедливо так про них судити.

Г і л ь м а р. Так, ти ж оптиміст! Ну от тобі й маєш — знов сюди, нам на шию. Краще вже зразу забратися геть. (Іде до дверей ліворуч.)

Л о н а входить з правого боку.

Л о н а. Ти що ж це від мене тікаєш, Гільмаре?

Г і л ь м а р. Зовсім ні; я поспішаю до Бетті, поговорити з нею. (Виходить у другі двері ліворуч.)

Б е р н і к (після невеличкої паузи). Ну, Лоно?

Л о н а. Що?

Б е р н і к. Якими очима ти на мене дивишся сьогодні?

Л о н а. Такими ж, як і вчора. Однією брехнею більше або менше…

Б е р н і к. Треба пояснити тобі… А куди подівся Йоган?

Л о н а. Зараз прийде; йому треба поговорити з одним чоловіком.

Б е р н і к. Після того, що ти вчора чула, ти розумієш, що я загину, коли правда розкриється.

Л о н а. Розумію.

Б е р н і к. Само собою, я не винен у тому злочині, про який тут ходили чутки.