Розділ «Підпори суспільства»

Л о н а. І ви звете себе підпорами суспільства!

Б е р н і к. У нашого суспільства немає більш надійних.

Л о н а. В такому разі чи ж варто взагалі підтримувати таке суспільство? Що в ньому є? Зовнішній блиск і брехня всередині, більш нічого. Ось ти перша людина в місті, ти користаєшся усіма благами в світі, маєш вплив, тебе поважають, а ти затаврував неповинного!

Б е р н і к. Ти гадаєш, що я не досить глибоко усвідомлюю свою провину перед ним? Гадаєш, я не готовий її спокутувати?

Л о н а. Яким чином? Відкрити все?

Б е р н і к. І ти могла б цього вимагати?

Л о н а. Як же інакше ти можеш спокутувати?

Б е р н і к. Я багатий, Лоно. Нехай Йоган поставить які завгодно вимоги.

Л о н а. Спробуй запропонувати йому грошей — почуєш, що він відповість!

Б е р н і к. Хіба тобі відомі його наміри?

Л о н а. Ні. З учорашнього дня він усе мовчить. Він ніби враз перетворився на зрілого мужчину, так це на нього вплинуло.

Б е р н і к. Я мушу поговорити з ним.

Л о н а. А ось і він.

Й о г а н входить з правого боку.

Б е р н і к (ідучи йому назустріч). Йогане!…

Й о г а н (ухиляючись). Спершу я… Вчора вранці я дав тобі слово мовчати.

Б е р н і к. Так.

Й о г а н. Але я тоді ще не знав…

Б е р н і к. Йогане, дозволь мені в двох словах з’ясувати тобі суть справи…

Й о г а н. Не треба. Я і так все добре розумію. Справи фірми тоді похитнулись, я поїхав геть, і ти розпорядився моїм добрим ім’ям, тим більше що нікому було заступитись за нього… Ну, я не дуже звинувачую тебе. Ми обоє були молоді й легко дивились на життя. Але тепер мені потрібно, щоб правда виявилась; і твій обов’язок — розкрити все.