Розділ «Підпори суспільства»

Р е р л у н. Правда, правда. І цього ще мало! Чоловік, якому ви так довіряєтесь, утік з батьківщини не з порожніми руками… Каса вдови Бернік… Її син може це засвідчити!

Л о н а. Брехун!

Б е р н і к. А!

Б е т т і. Боже мій, Боже мій!

Й о г а н (кидаючись на ад’юнкта з піднятою рукою). І ти насмілюєшся?…

Л о н а (заступаючи йому дорогу). Йогане, не чіпай його.

Р е р л у н. Так, вдарте мене. Але правда повинна торжествувати, а це правда. Сам консул Бернік це говорив, і всьому місту це відомо… Тепер, Діно, ви знаєте цього чоловіка.

Коротка пауза.

Й о г а н (схопивши Берніка за руку, тихо). Карстене! Карстене! Що ти зробив?

Б е т т і (в сльозах, пошепки). О Карстене! Яку ганьбу я на тебе накликала!

С а н с т а д (швидко входить з правого боку і спиняється, тримаючись за ручку дверей). Поспішіть же, пане консул. Залізниця висить на волоску.

Б е р н і к (розгублено). Що ж це таке?… Що мені робити?…

Л о н а (серйозно і багатозначно). Іти й бути підпорою суспільства, зятю.

С а н с т а д. Так, так, поспішайте; нам потрібний весь ваш моральний авторитет.

Й о г а н (до Берніка, напівголосно). Берніку, завтра ми з тобою поговоримо. (Виходить через сад.)

Б е р н і к якось машинально виходить направо за С а н с т а д о м.

Дія третя

Там же.

Б е р н і к входить з лівого боку, дуже схвильований, з хлистом у руці, і лишає двері напіврозчинені.

Б е р н і к. Ось! Так буде певніш! Сподіваюсь, він не забуде цього прочухана! (Звертається до когось у сусідній кімнаті). Що ти кажеш?… А я тобі кажу, що ти нерозумна мати! Ти його балуєш, потураєш йому в усіх його вибриках! Такий негідник! Ні, не негідник? А як же ти все це звеш? У мене й так повнісінько турбот, а він тікає вночі з дому, пускається в море на рибальському човнику, пропадає майже цілий день, лякає мене мало не до смерті. І це хлоп’я ще сміє загрожувати, що зовсім утече з дому. Хай тільки спробує!… Ти? Я думаю, тобі й горя мало, хоч би він і зовсім пропав!… Справді?… Справді?… Але в мене є діло, яке мені треба кому-небудь відписати після себе, і мені немає сенсу померти бездітним… Без розмов, Бетті! Як я сказав, так і буде. Він посидить під домашнім арештом… (Прислухаючись.) Цить! Щоб ніхто не знав!