Розділ «Підпори суспільства»

Б е р н і к. Невже я став би без будь-якої користі завдавати їй прикрості такими признаннями?

Л о н а. Ти кажеш: без будь-якої користі. Так, так, ти ж ділова людина, чи ж тобі не знати, де і в чому користь!… Але слухай, Карстене. Тепер моя черга виповісти все як слід і спокійно. Скажи мені, ти тепер цілком щасливий?

Б е р н і к. Тобто в сімейному житті?

Л о н а. Звичайно.

Б е р н і к. Цілком, Лоно. Ти недарма принесла мені таку жертву. Смію сказати, моє щастя зростало з кожним роком. Бетті добра і поступлива. Як вона за ці п’ятнадцять років навчилася пристосовуватись до особливостей мого характеру…

Л о н а. Гм!

Б е р н і к. Раніш у неї були трохи перебільшені уявлення про любов; вона не могла змиритися з думкою, що палка любов повинна потроху перейти в тиху дружбу…

Л о н а. А тепер вона примирилася?

Б е р н і к. Цілком. Ти ж розумієш — повсякденне спілкування зі мною не могло не справити на неї певного стримуючого впливу. Людям доводиться вчитись одне в одного, обмежувати свої особисті вимоги, щоб тим повніше задовольняти вимоги того суспільства, до якого вони належать. Поступово цю істину засвоїла і Бетті, і тепер наша сім’я служить прикладом для наших співгромадян.

Л о н а. Але цим співгромадянам нічого не відомо про твою брехню?

Б е р н і к. Брехню?

Л о н а. Так, брехню, яка триває ось уже п’ятнадцять років.

Б е р н і к. Ти це звеш…

Л о н а. Я це зву брехнею, потрійною брехнею. Ти обдурив мене, потім Бетті, і нарешті Йогана.

Б е р н і к. Бетті ніколи не вимагала, щоб я виповівся.

Л о н а. Тому що нічого не знала.

Б е р н і к. І ти не станеш вимагати… Заради Бетті не станеш!

Л о н а. Ні, я зумію знести глузування, у мене хребет міцний.

Б е р н і к. Йоган теж не вимагатиме. Він дав мені слово.

Л о н а. Але ти сам, Карстене? Хіба в тебе самого немає потреби покінчити з усім цим обманом?