Розділ «Підпори суспільства»

Б е р н і к. Це вже занадто!

М а р т а (мимоволі скрикує). A!…

Б е т т і. Що з тобою, Марто?

М а р т а. Нічого, мені тільки здалося…

У л а ф (не тямлячи себе з радості). Дивіться, дивіться! Ось і всі інші з кіньми й звірятами, а онде й американці. Усі матроси з «Індіанки».

Чути «Янкі Дудл» під акомпанемент кларнета й барабана.

Г і л ь м а р (затикаючи вуха). Ух, ух, ух!

Р е р л у н. Я так міркую, чи не ретируватись нам трохи, добродійки? Це нас не обходить. Займемось знову нашою роботою.

Б е т т і. Чи не запнути завіси?

Р е р л у н. Так, так; я й сам подумав.

Дами сідають до столу. Рерлун зачиняє скляні двері на терасу і спускає завіси на цих дверях і на вікнах; у кімнаті стає напівтемно.

У л а ф (заглядаючи за завісу). Мамо, директорська мадам умивається біля фонтана.

Б е т т і. Як? Просто на площі?

Ф р у Р у м м е л ь. Серед білого дня!

Г і л ь м а р. Ну, якби я подорожував у пустелі і мені попалася водойма, я б теж не задумуючись… Ух, цей жахливий кларнет!

Р е р л у н. Слід би поліції втрутитись.

Б е р н і к. Ну, до іноземців не можна бути надто суворими, ця публіка позбавлена вродженого почуття пристойності, яке тримає нас у належних межах. Нехай собі бешкетують. Що нам до того? Усі ці вільності, які суперечать добрим звичаям і традиціям, на щастя, чужі нашому суспільству, якщо можна так висловитись… Це ще що таке?!

Стороння д а м а швидко входить у двері з правого боку.

В с і д а м и (тривожно, пошепки). Наїзниця, директорська мадам…

Б е т т і. Боже, що це означає?