Розділ «Підпори суспільства»

Б е т т і. Фру Руммель з дочкою сьогодні зайняті.

Б е р н і к. Присилали сказати?

Б е т т і. Так, у них сьогодні багато діла вдома.

Б е р н і к. Зрозуміло. Інші, ясна річ, теж не прийдуть?

Б е т т і. Так, їм теж сьогодні нема коли.

Б е р н і к. Я це міг би сказати зарані. Де Улаф?

Б е т т і. Я його відпустила пройтися з Діною.

Б е р н і к. Гм… З Діною, з цією вітрогонкою… Не встиг Йоган приїхати, як вона вже й прилипла до нього!

Б е т т і. Але, друже мій, Діна ж нічогісінько не знає…

Б е р н і к. Ну, то Йогану принаймні слід би бути настільки тактовним, щоб не приділяти їй особливої уваги. Я помітив, якими очима Вігелан на це дивився.

Б е т т і (впускаючи роботу на коліна). Карстене, ти можеш зрозуміти, навіщо вони повернулись?

Б е р н і к. Гм… У нього, бач, там якась ферма, і справи, очевидно, не блискучі. Лона вчора дала зрозуміти, що їм доводиться їздити другим класом.

Б е т т і. На жаль, це, мабуть, так і є. Але як вона могла з ним приїхати? Вона?! Після тієї смертельної образи тобі…

Б е р н і к. Ах, не думай про ці давні історії.

Б е т т і. Та хіба ж я можу зараз думати про щось інше? Адже він мені брат… Та й не про нього я турбуюсь… Але тобі скільки може бути неприємностей, Карстене. Я страшенно боюся, що…

Б е р н і к. Чого ти боїшся?

Б е т т і. Хіба не можуть заарештувати його за ті гроші, які пропали у твоєї матусі?

Б е р н і к. Пусте! Хто може довести, що гроші пропали?

Б е т т і. Ах, Боже мій, та про це ж, на жаль, усе місто знає, і ти сам казав…

Б е р н і к. Я нічого не казав. І місто нічогісінько не знає, все це були тільки плітки.