Розділ «Підпори суспільства»

Г і л ь м а р (наближаючись). Справді?

Р е р л у н. Яким чином?

Б е т т і (на дверях тераси). Дорогий Карстене! У чому, власне, справа?

Б е р н і к. Ах, Бетті, любонько, тобі це нецікаво. (До трьох комерсантів, що ввійшли з ним.) Тепер ми повинні розіслати підписні листи: чим швидше, тим краще. Само собою, ми четверо підпишемось першими. Наше становище в суспільстві зобов’язує нас не шкодувати сил.

С а н с т а д. Розуміється, пане консул.

Р у м м е л ь. Слово дане, і справа мусить піти якнайкраще.

Б е р н і к. О, я ніскільки не турбуюсь про те, які будуть результати. Треба тільки, щоб кожний з нас обстоював цю справу в своєму колі. Коли ж їй буде забезпечене співчуття всіх верств суспільства, тоді, само собою, доведеться взяти участь і міському самоврядуванню.

Б е т т і. Ні, справді ж бо, Карстене, дай і нам послухати. Іди сюди і розкажи…

Б е р н і к. О Бетті, люба, це рішуче не дамська справа.

Г і л ь м а р. Значить, ти все-таки вирішив узятися за цю залізницю?

Б е р н і к. Розуміється.

Р е р л у н. Але торік, пане консул…

Б е р н і к. То була інша річ. Тоді йшлося про приморську лінію…

В і г е л а н. А вона зовсім зайва, пане ад’юнкт. Адже в нас є пароплави…

С а н с т а д. І, крім того, вона обійшлася б надто дорого…

Р у м м е л ь. І йшла б просто врозріз з насущними інтересами міста.

Б е р н і к. А найголовніше — не принесла б користі широким верствам населення. От чому я тоді й не погодився, і було прийнято проект внутрішньої лінії.

Г і л ь м а р. Так, але ця лінія не зачепить сусідні міста.

Б е р н і к. Вона зачепить наше місто, любий Гільмаре, тому що ми проведемо до себе вітку.

Г і л ь м а р. Ах, так! Значить, новий задум.